Количество посещений
бесплатный счетчик посещений

 

Последние темы
» Послушать музыку
Сегодня в 19:48:51 автор Borys

» Выдуманные или правдивые истории
Ср 16 Авг - 17:32:40 автор Kim

» Видео и фото приколы
Ср 16 Авг - 12:46:53 автор Kim

» Израиль и Израильтяне
Ср 16 Авг - 12:43:04 автор Kim

» Наука и техника
Ср 9 Авг - 8:01:01 автор Borys

» Особый секрет
Вт 8 Авг - 10:22:06 автор Borys

» ТОЧКА ЗРЕНИЯ
Вс 6 Авг - 20:58:34 автор Kim

»  Мы родом из СССР
Вс 6 Авг - 20:53:42 автор Kim

» Выдающиеся люди
Вс 6 Авг - 20:18:49 автор Kim

» Анекдоты, Афоризмы
Сб 5 Авг - 12:42:44 автор Kim

» Холокост - трагедия европейских евреев
Пт 4 Авг - 22:25:05 автор Borys

» Интересные факты
Пн 31 Июл - 22:33:36 автор Kim

» А уж как им было бы у нас хорошо!..
Пн 31 Июл - 14:41:16 автор Borys

» С миру по нитке или немного новостей отовсюду
Пн 31 Июл - 13:17:56 автор Borys

» Политика
Пт 28 Июл - 17:48:26 автор Borys

Вход

Забыли пароль?

Поиск
 
 

Результаты :
 


Rechercher Расширенный поиск

Ключевые слова

Реклама
Социальные закладки

Социальные закладки Digg  Социальные закладки Delicious  Социальные закладки Reddit  Социальные закладки Stumbleupon  Социальные закладки Slashdot  Социальные закладки Yahoo  Социальные закладки Google  Социальные закладки Blinklist  Социальные закладки Blogmarks  Социальные закладки Technorati  

Поместите адрес форума БЕРДИЧЕВЛЯНЕ ЗА РУБЕЖОМ на вашем сайте социальных закладок (social bookmarking)

RSS-каналы


Yahoo! 
MSN 
AOL 
Netvibes 
Bloglines 


Посетители
Locations of visitors to this page

Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Предыдущая тема Следующая тема Перейти вниз

Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Юрий Галин в Пт 1 Фев - 16:59:28

Первые данные о еврейской общине в Бердичеве относятся к 1712 г. В местечке был утвержден кагал (община), что свидетельствует о проживании значительного числа евреев. В 1765 г. по официальной переписи в Бердичеве насчитывалось 1220 евреев, а в 1787 г. - 1500. В последней четверти XVIII в. Бердичев стал одним из центров хасидизма в Украине, а после 1793 г. - и на территории Российской империи. В 1785г. раввином Бердичева был избран и оставался им до своей смерти в 1810 г. один из основателей хасидизма Леви Ицхак Бен Меир. Он славился ученостью и заслужил всеобщее уважение своей простотой и мудростью. В 1811 г. в Бердичеве были посмертно изданы его труды, а его могила до сих пор является местом паломничества хасидов Украины и других стран. В конце ХІХ в. в Бердичеве была основана еврейская типография, и вскоре город стал одним из центров еврейского книгопечатания на Украине и в Российской империи.После второго раздела Польши в 1793 г. Бердичев, отошедший к России, сначала являлся местечком Брацлавского воеводства, позже - Волынской губернии, а с 1846 г. стал уездным городом Киевской губернии. В 1798г. в Бердичеве насчитывалось 864 дома и проживало 4820 чел. В городе действовали две шелковые фабрики, кожзавод, кирпичный завод, две мельницы. Широкое развитие получили ремесла, особенно после интенсивного заселения города ремесленниками-евреями (Бердичев находился в черте оседлости). В первой половине ХІХ в. город быстро рос как по численности населения, так и по оборотам торговли, производству фабричных и ремесленных изделий. Он стал крупнейшим торговым, ярмарочным центром Украины. Здесь существовали крупные еврейские фирмы: Манзон, Ефрусси, Горвиц, Френкель, Трахтенберг и др. "Бердичев, - писал Киевский генерал-губернатор И.Фундуклей, - еврейский город. Христиане составляют в нем 1/8 часть населения, а 7/8 приходится на евреев". В середине ХІХ в. в Бердичеве насчитівалось 1785 домов, в т.ч. 85 каменных, проживало более 41 тыс. жителей. С 50-х гг. ХІХ в. роль Бердичева как торгового центра несколько снижается. С падением оборотов торговли, особенно транзитной, в занятиях еврейского населения возросла роль промышленных предприятий, ремесел и промыслов. Среди бердичевских ремесленников-евреев имелись: ювелиры, портные, сапожники, седельники, часовых и ружейных дел мастера, резчики, столяры, фортепианщики, токари, кузнецы, слесари, бондари, плотники, маляры, стекольщики, медники и другие мастера. Жизнь и труд большинства бердичевских ремесленников и мастеровых были тяжкими.

Еврейское коммерческое училище.

Только 20% еврейского населения Бердичева можно было отнести к обеспеченным людям. 70% бердичевских евреев не имели никакой собственности, кроме личной одежды и некоторых мелких бытовых предметов. Значительная их часть ютилась в жалких лачугах в условиях скученности и перенаселённости. 20% еврейского населения Бердичева жило за счёт благотворительности.Уже в начале ХІХ в. в более состоятельных слоях еврейской общины Бердичева стали распространяться идеи просветительства (Хаскала). По инициативе писателя и публициста Ицхака Бер Левинзона был образован кружок "любителей просвещения". Свободное от предрассудков толкование Левинзоном еврейской этики и религии, проповедь овладения общечеловеческими знаниями оказали позже сильное влияние на несколько поколений еврейской молодёжи Бердичева и других регионов Украины. И хотя просветительское течение не проникало вглубь еврейских масс, оно привело к определённым результатам. В 1850 г. было открыто первое, а в 1860 г. второе казённые еврейские училища 1-го разряда, к которым затем добавилось несколько частных училищ. Образование получала небольшая часть еврейской молодёжи, преимущественно из состоятельных слоев населения. Одним из особо деятельных энтузиастов просвещения бердичевских евреев был д-р Ротенберг, благодаря усилиям которого была открыта гимназия и учреждена общественная библиотека. Однако и в начале ХХ в. грамотных евреев было немногим более 18 тыс.чел., т.е. 44% еврейского населения города. Перед І мировой войной в Бердичеве насчитывалось 21 учебное заведение, в т.ч. коммерческое училище (с мужским и женским отделениями), три гимназии, высшее начальное училище, в которых обучалось 2186 учеников. Давал спектакли временный театр в специально построенном красивом здании на главной улице, которое соорудил на свои средства известный в городе врач и предприниматель Д.М.Шеренцис. В городе функционировали три небольших частных кинотеатра, несколько библиотек, клубы и музыкально-драматическое общество.
Еврейская больница

В ХІХ в. Бердичев по-прежнему являлся твердыней хасидизма, оплотом сопротивления эмансипации и ассимиляции. В то же время город, давший приют одной из самых крупных еврейских общин Восточной Европы, гордился прозванием "Иерусалим Волыни". Здесь сформировался сравнительно просвещённый и зажиточный слой еврейского общества. Из Бердичева вышла семья Рубинштейнов, давшая миру братьев-музыкантов Антона и Николая, первый из которых основал консерваторию в Петербурге, а второй - в Москве. Роман Рубинштейн способствовал уничтожению кагала Бердичева, приобщая ортодоксальное еврейское население к просвещению. Во второй половине ХІХ в. в Бердичеве жил и творил известный еврейский писатель Менделе Мойхер Сфорим, в 80-х гг. прошлого века - классик еврейской и мировой литературы Шолом-Алейхем. Во времена царизма погромы миновали Бердичев, но 5-6 января 1919г. в нем произошёл один из первых погромов в Украине, находившейся под властью Директории: 17 чел. были убиты, 40 - ранены, многие сотни ограблены и избиты. После гражданской войны, с начала 20-х гг., начались значительные перемены, в которые активно включились и евреи. Ушла в прошлое черта оседлости, что обусловило значительную миграцию евреев из Бердичева в послереволюционные годы. По переписи 1926г. вместо прежних 80% евреи составляли лишь половину жителей города. Установление Советской власти существенно ограничило религиозную жизнь евреев Бердичева: главная хоральная синагога была превращена в "клуб воинствующих безбожников", из, примерно, 80, существовавших до революции, синагог большинство было закрыто. Зато культурная жизнь в Бердичеве в 20-е - первой половине 30-х гг. была интенсивной и многогранной. В 1920г. открылся городской драматический театр. На его сцене выступали Маяковский, Качалов, Бучма, Паторжинский, Собинов, Яхонтов, Клара Юнг, Эпельбаум, труппа Мейерхольда и Государственный еврейский театр Михоэлса, артисты Камерного театра Таирова. В 1928 г. открылся Бердичевский историко-культурный заповедник с мемориальными комнатами Шевченко, Шолом-Алейхема и венчавшегося в Бердичеве Бальзака. Самодеятельная культурная жизнь на идиш была активной до середины 30-х гг. Существовала сеть еврейских школ, в т.ч. средних. Выходила газета на идиш "Дер арбетер" ("Рабочий") с периодичностью 10 номеров в месяц. В 1924г. в Бердичеве был сформирован первый на Украине суд с делопроизводством на идиш. Наряду с украинским и русским языком, идиш был признан одним из официальных языков в ряде государственных учреждений. Но уже в начале 30-х гг. появились ограничения в использовании идиш в учреждениях. В середине 30-х гг. прекратилось издание газеты "Дер арбетер". Под предлогом неперспективности сначала уменьшилось число школ на идиш, а затем они вовсе были ликвидированы. К началу второй мировой войны еврейская культурная жизнь в Бердичеве фактически прекратилась. В 1937-1939 гг. сталинским режимом были репрессированы многие представители интеллигенции, служащие и рабочие-евреи, наряду с такими же невинными людьми других национальностей.

Аптека Шиперовича


Источник

_________________
*****************************************************************************************************************************************************
Все проходит пройдет и это.
Соломон
*****************************************************************************************************************************************************
avatar
Юрий Галин
Продвинутый юзер
Продвинутый юзер

Возраст : 54 Мужчина
Страна : Израиль Город : Гиват Ольга
Район проживания : Дзержинского 37
Дата регистрации : 2008-01-22 Количество сообщений : 167
Репутация : 0

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Kim в Ср 6 Фев - 16:06:58

БЕРДИ́ЧЕВ, город в Житомирской области Украины. В 16–18 вв. в Брацлавском воеводстве Речи Посполитой.
С 1793 г. в составе России, в Волынской губернии, в 1844–45 гг. — местечко
Махновского уезда, с 1845 г. — уездный город Киевской губернии. Первые
данные о еврейской общине в Бердичеве относятся к 1721 г. В последней
четверти 18 в. Бердичев стал одним из центров хасидизма (см. Леви Ицхак бен Меир из Бердичева),
а с начала 19 в. — одним из центров еврейского книгопечатания в России.
В первой половине 19 в. Бердичев — крупный центр оптовой и
посреднической торговли сельскохозяйственными продуктами,
сосредоточенной почти исключительно в руках евреев. Наряду с торговлей
сельскохозяйственной продукцией еврейское население Бердичева
занималось также сапожным, портняжным, столярным, кузнечным и
кожевенным ремеслами.

Уже в конце 40-х гг. 19 в. значение Бердичева как торгового
центра стало постепенно падать, и ряд еврейских фирм перенесли свою
деятельность в другие города, преимущественно в Одессу. После поражения польского восстания 1863 г. многие поляки-помещики выехали в Польшу,
что лишило торговых посредников Бердичева традиционной клиентуры;
запрет евреям вновь селиться в сельской местности, введенный «Временными правилами»
мая 1882 г., лишил евреев-посредников по торговле сельскохозяйственной
продукцией возможности скупать ее в селах; все это нанесло значительный
ущерб Бердичеву как центру сбыта сельскохозяйственной продукции. По
данным конца 19 в., 20% еврейского населения Бердичева жило за счет благотворительности.

В 1765 г. в Бердичеве проживало 1220 евреев, в 1798 г. — 4820, в 1861 г. — 46 683, в 1897 г. — 41 617 (80% от всего населения). Уже в начале 19 в. в Бердичеве стали распространяться идеи просветительства (см. Хаскала).
В 1850 г. было открыто еврейское казенное училище первого разряда, в
1860 г. — еще одно такое же училище, к которым затем прибавилось
несколько частных училищ. Однако по данным конца 19 в. 90,6% еврейских детей оставались вне школы, и 42% мужского еврейского населения и 68 % женского еврейского населения были неграмотны.

В еврейском фольклоре и литературе (Менделе Мохер Сфарим, Шалом Алейхем, Дер Нистер
и другие) и, наряду с этим, в русской антисемитской традиции 19–20 вв.
Бердичев выступает как символ или типичный образец еврейского города.

В начале 1919 г. евреи Бердичева стали жертвой погромов,
учиненных украинскими националистами. С первых лет установления
советской власти начались ограничения еврейской религиозной жизни. В
1920–30 гг. из приблизительно 80 синагог, существовавших в Бердичеве до
октябрьского переворота 1917 г., большинство было закрыто. Культурная
жизнь на идиш вплоть до середины 1930-х гг. была достаточно активной.
Существовала сеть школ на идиш языке. Выходила газета «Дер арбетер» с периодичностью в десять номеров в месяц.

В 1924 г. в Бердичеве был создан первый на Украине
государственный суд с делопроизводством на идиш; наряду с украинским и
русским языком, идиш был признан как один из официальных языков и в
ряде других государственных учреждений. Однако уже в начале 1930-х гг.
появились ограничения в пользовании идиш в учреждениях. В середине
1930-х гг. публикация «Дер арбетер» прекратилась. Постепенно
уменьшилось число школ на идиш. К началу 2-й мировой войны еврейская
культурная деятельность в Бердичеве фактически прекратилась.

В 1923 г. еврейское население Бердичева составляло 28 384
человека, в 1939 г. — 23 266. После начала советско-германской войны в
Бердичеве оказалось много евреев, бежавших из западных районов страны.
7 июля 1941 г. немецкие войска заняли Бердичев. К этому времени из
города успели эвакуироваться более десяти тыс. человек, в основном
евреи. Через три дня после оккупации на евреев по распоряжению
немецкого военного командования была наложена большая контрибуция. В
конце июля — первой половине августа 1941 г. было расстреляно несколько
групп еврейского населения. 25 августа 1941 г. все еврейское население
было заключено в гетто. 4 сентября 1941 г. подразделения СС (см. СС и СД),
45-й немецкий полицейский резервный батальон и подразделения
вспомогательной украинской полиции расстреляли в лесах за городом 1500
евреев. 15 сентября эйнзацкоманда, входившая в состав эйнзацгруппен
«С», вместе с вспомогательной украинской полицией вывезли из гетто
около 18 600 евреев и уничтожили их в районе хуторов Романовка и
Шлемарка. В Бердичеве в живых осталось более двух тыс. евреев, из них
150 мастеров-ремесленников. В начале ноября 1942 г. гетто было
ликвидировано. 3 ноября были расстреляны две тыс. евреев в населенном
пункте Сокулино. 150 мастеров-ремесленников были заключены в лагерь на
Лысой горе. В апреле 1942 г. были расстреляны 70 евреек, бывших замужем
за неевреями, и их дети. 16 июля 1942 г. были расстреляны 90
мастеров-ремесленников; 60 остававшиеся в живых были заключены в
городскую тюрьму и расстреляны в ноябре 1943 г. После освобождения
Бердичева 5 января 1944 г. в городе оставалось в живых 15 евреев.

В годы после 2-й мировой войны некоторое число евреев,
эвакуировавшихся на восток СССР, вернулось в Бердичев. В 1959 г.
еврейское население Бердичева составляло 6300 человек (11,8% от всего населения), в 1970 г. — около 5700 (8%), в 1979 г. — 4637 (5,8%), в 1989 г. — 3512 (3,9%).
Культурная деятельность на идиш не была возобновлена. Религиозная
активность продолжала подвергаться жестоким ограничениям. В начале
1960-х гг. была запрещена (но через несколько лет разрешена вновь)
выпечка маццы. В Бердичеве продолжает существовать одна синагога. Еврейское кладбище заброшено, хотя воздвигнута ограда вокруг могилы цаддика Леви Ицхака бен Меира из Бердичева.

В начале 2000-х гг. в Бердичеве продолжает функционировать синагога, до 2003 г. раввином был представитель хасидов Хабада Ш. Плоткин, с начала 2004 г. — раввин М. Толлер. В городе функционируют иешива, колел,
которые возглавляет раввин А. Немой. Проводятся занятия в еврейской
начальной школе, воскресной школе, действует еврейский детский сад. С
1989 г. в Бердичеве действует Общество еврейской культуры (председатель
Н. Бальбер), с 1991 г. — спортивный клуб «Маккаби». Основной еврейской
организацией является еврейская община Бердичева (председатель А.
Глезер).

Евреям Бердичева приходится сталкиваться с проявлениями
антисемитизма. Так, в 1995 г. на еврейском кладбище было разрушено
пятьдесят памятников. В 1989 г. – начале 2000-х гг. подавляющее
большинство евреев Бердичева репатриировалось в Израиль или выехало в
другие страны. Согласно переписи 1989 г., в городе проживало 3512
евреев. В 1994 г., по оценкам Еврейского агентства, в Бердичеве оставалось три тысячи евреев (около 3%
общего населения). Еврейское население города резко сократилось. Но
всеукраинская перепись населения 2001 г. не сообщает сведений о
национальном составе населения в городах и районах Житомирской области.

В Бердичеве родились Герой Советского Союза Полина
Гельман (1919–2005), генералы советской армии Э. Липец (1902–64), Б.
Фраткин (1907–66).
avatar
Kim
Администратор
Администратор

Возраст : 60 Мужчина
Страна : Германия Район проживания : K-libknehta
Дата регистрации : 2008-01-24 Количество сообщений : 4996
Репутация : 3811

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Podelko Boris в Чт 7 Фев - 7:32:23

БЕРДИЧІВ – ЄРУСАЛИМ ВОЛИНІ



"Сумерки сгустились, в окнах зажегся свет. Евреи возвращались из синагоги, держа под мьшкой свертки молитвенных одежд. В свете луны пустая площадь Яток, улицы казались красивыми и таинственными ".

В. Гроссман. "В городе Бердичеве".



Автор згаданих рядків, відомий письменник Василь Гросман народився в Бердичеві у 1905 році. На цей час місто втратило роль значного торгівельного центру Південно-Західного краю, але його розвиток не припинився. Близько двох тисяч робітників було зайнято в виробництві цукру, шкіри, мила, масла, іншої продукції.

"Ріо-де-Бердичів" - так ми співали протиставляючи свою столичну гордість провінціалізму цього містечка - майже символу глухомані. Лише згодом довелося пізнати і полюбити Бердичів з його "трьома вулицями" і малочисленими забудовами - за його красоту, за особливе місце, яке він займає в Історії України - пише Віктор Киркевич, мешканець міста.1

В каталозі книг громадянського друку XVIII ст. Бердичів за кількістю видань займає четверте місце після трьох столиць: Києва, Москви і Санкт-Петербурга. Тут проводились знамениті ярмарки, сюди приїздили гості з різних країн. Тут народились, жили і працювали люди, відомі всьому світу: Леся Українка, Оноре де Бальзак, Володимир Короленко, Михайло Коцюбинський, Георгій Мачет і Василь Гросман, Густав Олізар і Джозеф Конрад.

А починалась доля Бердичева з однієї з ділянок правого берега річки Гнилоп'ять. Сприятливі з точки зору безпеки місцеві умови вдало використали Тишкевичі, власність яких на це поселення згадується в акті розмежування земель між Литвою і Польщею 1546 року. Володіючи чималими земельними угіддями вздовж Тетерева, Гнилоп'яті, Гуйви та Ростовиці, Тишкевичі вели жваву торгівлю. Хліб та інша сировина вивозились ними до Брацлава, Кракова, Франкфурта та інші місцевості. Для охорони маєтків та товарних вантажів вони побудували у Бердичеві міцний замок. В процесі полонізації та покатоличення української шляхти, посиленої Люблінською унією (1569 р.), родина Тишкевичів переходить у католизм. Один із Тишкевичів - Януш, воєвода Київський, підкреслюючи свою лояльність, а також з метою підприємництва засновує католицький монастир ордену босих кармелітів, якому в 1630 році передає Бердичівський замок разом з найближчими селами. Босі кармеліти - жебрацький орден, який все віддавав центральному управлінню, яке знаходилось біля гори Кармель, звідси і назва. Але орден був найбагатший в цьому краї: сюди могли запросити найвидатніших художників і архітекторів. Так з'явився величний монастир-фортеця, збудований видатним архітектором Яном де Віттом. З цього року Бердичів стає містечком. Спеціалісти вказують на те, що в XVII ст. основним джерелом формування міського населення було українське селянство. Не менш потужним джерелом, однак, визнається імміграція, яку складали польські поміщики, безземельна шляхта та євреї. Останні мали власну юрисдикцію не тільки в містах, але й взагалі у Речі Посполитій.2

У XV-XVІст. польська шляхта, помітивши у євреїв, як пише історик В. Антонович, "високий рівень економічного розвитку, солідарність у питаннях кредиту і велике накопичення капіталу3, сприяла масовому переселенню їх у Польщу. Шляхта оцінила досвід та уміння євреїв, їх зв'язки з одноплемінниками в Німеччині, Чехії, Іспанії, Італії та інших країнах і використовувала їх проти міщан -неєвреїв, коли це відповідало її інтересам.

Міщани постійно воювали з конкурентами-євреями. "Єврей продає свій товар надто дешево, - скаржилися вони - і відбиває у нас покупців. Пани говорять, що хоч євреї й гидкі нехристі, у них знайдеш все дешевше. Єврей не дозволяє собі надмірностей." - так писав сучасник тих подій.

Слід зазначити, - пише О Мацюк - що загарбані Польщею українські землі на зламі XVI-XVII століть стали одним з найголовніших їхніх культурних та релігійних центрів". 4

Вже на початку XVII століття в Україні проживало близько 120 тис. євреїв. Дещо зменшилась чисельність євреїв в Україні в середині XVII століття. За даними різних дослідників під час війни 1648-1654 рр. було знищено декілька десятків тисяч євреїв. Слід додати значну кількість біженців, а також наслідки Зборівського миру 1649 р., за яким євреям заборонялось перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині. Однак, як відомо, надалі положення багатьох угод між повстанцями і польським урядом не виконувалось Польська шляхта поверталась в свої маєтки, а разом з ними - євреї, матеріальне життя яких було щільно прив'язане до великого феодального господарства.

Вже в середині XVIII століття на Київщині, Брацлавщині, Поділлі, на Волині мешкало понад 130 тис. євреїв.5

Особливо численними були єврейські громади на Волині. Бердичів стає столицею єврейства.

1721 роком датуються перші документальні відомості про єврейську громаду Бердичева, а в 1732 році в містечку було засновано єврейський кравецький цех.6 Відносний спокій, незначне мито на іноземні товари, а також зростаюча кількість прочан, які прибували вклонитися привезеній кармелітами з Любліна ікони Богоматері (1736 р.), сприяли тут розвитку торгівлі. З середини XVIII ст. володарем містечка стає магнат Радзивілл. За його клопотанням, король Станіслав Август 1765 р. засновує в Бердичеві ярмарки. Десять щорічних ярмарків дозволяли у великій кількості вивозити коней, волів, мед, віск, сало та шкіру. Ввозились переважно різні види тканин. Ярмарки ці мали європейське значення і з оборотом товарів не поступалися Лейпцигським.7 Звичайно, в комерційній діяльності, пов'язаній з ярмарками, активну участь брало єврейське населення містечка, яке зросло з 1220 чол. у 1765 році до 1951 чол. у 1789. Крім торгівлі євреї займалися шинкарством, швецьким, кравецьким ремеслами, обробкою деревини, металу, шкіри

Бердичівським працівникам краєзнавчого музею в 1928 році вдалося зібрати 104 пінкуса (літописа) цехових єврейських молитовних зборів, в яких розповідається про виникнення цехів 104 спеціальностей, в яких працювало біля 4 тисяч ремісників різних спеціальностей. Вулиці Бердичева заселяються ремісниками однієї спеціальності з нічною охороною свого майна з відповідним ремеслу назвою вулиць: Купецька, Кузнечна, Гончарна, Свічна, Матеріальна, Торгова (дві останні збереглись до сьогодні), Дігтярна, Фруктова та інші.

Єврейські квартали Бердичева містилися на схід від фортеці кармелітів і відзначались високою щільністю забудови, густою мережею вулиць, іррегулярністю планування. Інтенсивність заселення району змушувала забудовників вишукувати додаткові можливості для розміщення господарських приміщень. Так почалось використання підземного простору, що поступово охопило значну територію містечка. Досліджуючи підземні споруди в 60-ті роки XIX ст., представники міської влади виявили їх в районі Соборної площі, Кармелітської, Махнівської та Білопольської вулиць. Стіни і склепіння галерей мурувались з цегли, їх висота досягла 4 аршин. Закінчувались підземні галереї великими приміщеннями з чотирьох, п'яти кімнат, які нагадували своїм плануванням єврейський заїзджий двір, інколи льох сполучався з іще одним, розташованим нижче.

Упродовж XVIII ст. визначився головний - південно-східний - напрямок розвитку Бердичева. Забудова поступово формувалась вздовж двох шляхів, що вели до сусідніх Махнівки та Білопілля. Наприкінці століття, на вулиці, яка згодом дістала назву Махнівська, була побудована монументальна споруда синагоги, орієнтована головним фасадом до собору кармелітів. Місцезнаходження, зовнішній вигляд синагоги вказують на її значну роль в житті міського населення До революції в Бердичеві існувало 88 синагог (за іншими джерелами - 140). Існуюча сьогодні синагога належала шевцям. А в приміщенні хоральної синагоги, про яку йде мова, в 70-90 роки ХХ ст. знаходилась рукавична фабрика.

Американські іудеї пропонували кошти на будівництво нової фабрики, аби релігійну будівлю, як годиться, використовували за призначенням. Однак зараз в Бердичеві не так багато іудеїв. Вони задовольняються відвідинами синагоги шевців, де рабином е представник сквирської общини США Шлойма Брайєр.8

А в ті часи "синагоги або божі дома задовольняли і релігійні, і світські громади Це була зала для зборів міської єврейської громади, місце для навчання і нарешті, дім молитви і обговорювання релігійного закону. В синагогах завжди обирався також суд конгрегації. Інколи синагога була притулком для мандрівників - одновірців".9

Важлива подія сталася в Бердичеві у 1780 році: посаду місцевого рабина одержав цадик Леві-Іцхак Бердичівський, який користувався великим авторитетом серед хасидів. З тих часів впродовж багатьох десятиліть Бердичів стає південно-західним центром розвитку цієї течії іудаїзму. Один із прославлених хасидів Волині помер і похований в Бердичеві. Його могила стала містом паломництва. В своїх чисельних творах Леві-Іцхак Бердичівський говорив про те, що буденне життя на благо інших - не гірше молитви.10

Поширенню хасидизму сприяла діяльність заснованої наприкінці XVIII ст. єврейської друкарні. То ж не дивно, що прочани-хасиди з Ізраїлю, США, одержавши можливість подорожувати Україною, неодмінно відвідують місто.

В другій половині XVIII століття Польща три рази піддалася вторгненням і поділам. До 1795 року країна позбавилася своєї незалежності. Сотні тисяч польських євреїв перетворилися в підданих російських царів.

Під час поділу Польщі в Росії царювала Катерина Велика. Хоча вона претендувала на роль прогресивної і ліберальної імператриці, її піддані жили у вкрай примітивних умовах.

Катерина та її наступники дозволили євреям проживання лише на тій території своєї імперії, що ніколи належала Польщі, і в деяких областях, частина яких була приєднана до Російської імперії ще до поділів Польщі. Ці райони одержали назву "черты еврейской оседлости". Тут, у містечках, селах і в деяких густо населених містах на протязі двох сторіч призначено було жити населенню, що складало велику частину європейського єврейства. Довгий час євреям не дозволялося відвідувати російські школи і виші навчальні заклади, і вони не могли брати участь у багатьох сферах громадського життя. Але громади "черты оседлости" жили повним і діяльним єврейським життям. У той час як російське населення, за винятком вищих класів, було неписьменним, навіть сама скромна єврейська сім'я посилала хлопчат в хедер, де ті навчались читати, писати і вивчали Тору. Певне, саме ці обмеження призвели до великої згуртованості євреїв риси осілості. У них склався спосіб життя, заснований на братерстві, добросусідських відношеннях і справжньому уподобанні друг до друга.11

Після другого розділу Польщі (1793 р.) Бердичів входить до складу Росії і на протязі першої половини XIX ст. зберігає за собою роль значного економічного центру Південно-Західного краю, незважаючи на те, що кількість головних ярмарків зменшується до п'яти. Щорічно бердичівські купці одержували товарів на 13-15 мільйонів карбованців сріблом. 1848 року тут налічувалось 468 крамниць, існувало 8 банківських установ, які здійснювали кредитні операції по фінансуванню торгівлі, надавали поміщикам кредити під заставу маєтків, врожаю та ін. У Бердичеві приймалися рішення стосовно значних банківських операцій з фінансовими установами Парижа, Лондона, Відня, Рима, Берліна, Дрездена, Константинополя, Александрії та інших міст. Свої основні операції банки проводили в Києві на контрактовому ярмарку. Збереглися дані, що в 1835-1844 роках бердичівські банки привозили на контракти по 500- 600 тисяч рублів, а в 1845-1849 роках - понад мільйон12 Таким чином, банки Бердичева контролювали фінансову політику майже всієї Київської губернії, складаючи серйозну конкуренцію центральним банкам.

Цар Микола І (1825 - 1855) прагнув до контролю над національними меншостями своєї величезної імперії. З однієї сторони він скасував деякі обмеження, але з іншого боку - намагався всіляко послабити національну самосвідомість народів, що населяють Росію. Він завдав серйозний удар єврейській громаді, розпустивши освячені часом органи єврейського самоврядування - кагали (1844).

У 1827 році був введений в дію указ про рекрутську повинність для євреїв. У той час перебування на дійсній військовій службі тривало двадцять п'ять років. Єврейських же хлопчиків забирали в армію вже у віці дванадцяти років. Єврейських рекрутів називали кантоністами. У армії на них відразу починали натискати з метою прийняття водохрещення. Нерідко їх били ы морили голодом, щоб змусити зректися від своєї віри.

Інший мірою, розрахованої в остаточному підсумку на знищення єврейства, було створення Миколою І казенних шкіл для євреїв: У цих державних пійлах єврейські діти повинні були опановувати російською мовою й одержувати утворення, що віддаляло їх від традиційного способу життя, вело до асиміляції і можливого обертання в християнство.
avatar
Podelko Boris
Академик
Академик

Возраст : 48 Мужчина
Страна : Израиль Город : Рамат Ган.
Район проживания : ул. Свердлова 16, ул. Н. Ивановская 21, ул. Будённого 5.
Место учёбы, работы. : CШ № 2; ПТУ № 3. ГДК "Прогресс"
Дата регистрации : 2008-02-03 Количество сообщений : 334
Репутация : 37

Посмотреть профиль http://baruh.io.com.ua/album.php

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Podelko Boris в Чт 7 Фев - 7:35:25

Продолжение статьи:

У 1835 році згідно даних рапорту про статистичний стан містечка, в Бердичеві проживало :13

Дворян і чиновників 38

Духовенства 9

Римокатолицького віросповідання 21

Купців християн 20

Купців євреїв 280

Міщан християн 20

Міщан євреїв 10956

Однодворців 384

Селян 569

Іноземців 15

Солдат (у відставці) 33

Всього 12545



Внутрішньої охорони 104

Кантоністів 16

Обер офіцерів 1



В 1846 році Бердичів проголошується "уездным городом". Населення міста зростає до 36 тис. мешканців. Цікаво, що за цим показником Бердичів поступається лише Одесі (60,1), Києву (47,4) та Севастополю (41,2), але значно переважає ці міста за чисельністю купців (2,8 тис. чол.).14 На думку М. Чернишова, Бердичів середини XIX ст. за своєю торгівельною і промисловою діяльністю займає перше місце в Київській губернії. "Населення міста, - відзначає він, - переважно складають євреї, а тому і немає речі, якої турист або місцевий мешканець не зміг би придбати тут за значно меншою ціною, ніж в інших місцях".15

В місті діяло 68 швейних майстерень різних профілів, в тому числі 6 капелюшних, взуттєві майстерні Львовського, Айзенберга, Зільберга, які згодом стали великими взуттєвими фабриками. В місті діяла каретна майстерня. Промисловість в місті носила в основному кустарний характер, на заводах і фабриках працювало по 2-6 чоловік.

В місті діяло 3 цегельних заводи Дербанденкера і Пивоцького - 8 робітників, Рубінштейна - 8 робітників, Вайнсберга і Абрамовича - 6 робітників; заводи віденських меблів Гелліна -116 робітників, Лібермана, Журавського, Темерану- 10 робітників, Цвет- 8 робітників.

Для задоволення потреб місцевого населення в місті працювали свічко-сальні заводи Бориса -З робітника, Шнайдера - 1 робітник, Штеренберга - 1 робітник, фабрика по виробництву цукерок Босина - 12 робітників, Майденберга - 2 робітника; крохмальний завод Лейбеля й Носха; млин №5 Брейфмана, млин №19 Бебеля, водяний - Ліфшиця; макаронна фабрика Гребельського; тютюнова фабрика Грабівкера - 71 робітник; суконна фабрика Сангушка для ткання шерстяних тканин, які називались тамисами, вживалися євреями на молитовну одежу.

Широким попитом користувались вироби фабрики золотих і срібних виробів Заходера; метало-ткацької фабрики Розенблата. В місті Бердичеві працювали два кінних заводи; лако-фарбова фабрика Гребельського, паперові фабрики Маргуліса і Бубіса; друкарні Бекелля, Гольденберга, Дорфмана, Бухмана, Соболя і Барденштейна; літографії Шманса, Вайнберга, Соболя.

Яскраво змальовує життя і побут Бердичева середини

XIX ст. відомий єврейський письменник Менделе Мойхер-Сворім

(С.М. Абрамович). "На площади то и дело раздаются выкрики :

"Вот горячие пышки!". Повсюду шныряют оборванные

мальчуганы и дико взывают: "А вот гречаники!", "А вот чеснок,

лук!". Здесь в предвечерний час можно между делом улучить

минутку и помолиться; здесь же во всеуслышанье произносят

молитву, приуроченную к новолунию, а потом кричат каждому

проходящему : "Мир вам, дяденька!" Тут стоят носильщики, подпоясанные толстыми веревками, отставные солдаты, торгующие старыми голенищами и потертыми шинелями, старьевщики, промышляющие рваными штанами, кафтанами, ватниками й другим тряпьем Посреди площади стоит пан сторож со смаком уплетает кусок булки, полученной в субботу за оправку свечей; он откусывает очень бережно, чтобы ни крошки не упало наземь. Снуют карманники в поисках добычи. Откуда - то выбегает грязная, растрепанная девица й ревмя ревет, хрипло вымаливая милостыню, хватает за полы прохожих и так орет, как если бы ее резали и грабили. Ватага озорников умолкает е бегает за помешанным в измятой шляпе, напевающем грустные полуеврейские, полупольские песенки."16

Незважаючи на генеральний план, виконаний відповідно естетичній спрямованості класицизму і затверджений на найвищому рівні в 1825 році, Бердичів на довгий час зберігає образні риси містобудівної культури пізнього середньовіччя: мальовничість, іррегулярність, тісний зв'язок планування і забудови з ландшафтом. З властивою письменнику іронією Менделе Мойхер-Сворім підкреслює особливості, зображуючи місто під назвою Глупськ: "Во-первых форма домов в Глупске какая-то дикая, старинная, как много тысячелетий тому назад, когда люди ютились в шатрах й прозябали в логовищах. И в самом деле: в Глупске много домов, напоминающих логовища й лачуги дикарей. И внешний вид домов, и расположение их говорит о том, что они не ладят между собой.

Ты, мол, забрался вглубь, а я тебе назло хочу высунуться вперед !1 Ты стал поперек, а я стану наискосок! Тебе хочется крылечко, а мне - лестницу, кому нужно, тот не хвор й вскарабкаться ! Ты что-то уж слишком высоко поднял свою дырявую крышу, а я свою нарочно подвинул... Ты мне не указчик ! А кому не нравится, тот пусть не смотрит " Словом, все зто указывает на древние стародавние времена "17
avatar
Podelko Boris
Академик
Академик

Возраст : 48 Мужчина
Страна : Израиль Город : Рамат Ган.
Район проживания : ул. Свердлова 16, ул. Н. Ивановская 21, ул. Будённого 5.
Место учёбы, работы. : CШ № 2; ПТУ № 3. ГДК "Прогресс"
Дата регистрации : 2008-02-03 Количество сообщений : 334
Репутация : 37

Посмотреть профиль http://baruh.io.com.ua/album.php

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Podelko Boris в Чт 7 Фев - 7:38:28

Стр.3 Продолжение:

Письменник належав до тієї частини єврейської інтелігенції, яка вела боротьбу за подолання культурної ізольованості єврейського населення, викликаної як побутом, такі суто релігійною системою виховання і освіти.

В результаті просвітницької діяльності інтелігенції ця система була частково реформована. Так, у 1850 році було відкрито перше, а в 1860 році - друге єврейське училище І розряду. 3 тих кіл єврейського населення Бердичева, які поступово залучались до європейської культури, згодом вийшли відомі підприємці (їхня діяльність сприяла розвитку Одеси), лікарі, музиканти, письменники, зокрема брати Рубін штейни. Їх дід бердичівський купець Роман Іванович Рубінштейн завдяки природньому розуму та винятковій працелюбності зумів придбати чималий капітал і стати одним з найбагатших людей міста. Він, зокрема, заснував перше в губернії поселення євреів-хліборобів - слободу Романівку (тепер у складі с Радянське). В 1831 році Роман Рубінштейн разом з численною родиною, яка складалася з 35 чоловік, прийняв християнство.

В метричній книзі Бердичівської Свято-Миколаївської церкви, що зберігається в держархіві області, знайдено запис про хрещення Антона Рубінштейна, що відбулося 25 липня 1831 року. Видатний піаніст, композитор, музичний педагог, засновник першої російської консерваторії в Петербурзі, автор чотирнадцяти опер та багатьох музичних творів - ось далеко не повний перелік його діянь. Його брат, Микола Рубінштейн, теж відомий музикант, засновник консерваторії в Москві. В одинадцятеріному віці він разом з Гулак-Артемовським виступав у концертах всесвітньо відомого гітариста Марка Даниловича Соколовського, який народився на Житомирщині в 1818 році. Піаніст М Рубінштейн та гітаріст М Соколовський часто виступали разом.

Новоград-Волинський краєзнавець Леонід Коган повідомляє, що в Бердичеві народилися і жили відомі єврейські діячи :піаніст Володимир Горовіц, живописець Теофіл Фраєрман, письменники Мендель Мойхер-Сворім, Шолом-Алейхем, Василь Гроссман, театральний діяч Єфроїм Лойтер, банкір і громадський діяч Ізраїлю Гальперин, письменник Пінхас Каганович, поети Аврам Гонтарь і Матвій Гарман.

Особливе значення мала просвітницька діяльність Макса Лілієнталя. Це він писав міністру Уварову "Вдача в Бердичеві знаменує собою успіх в Подолії, Волині, Бесарабії, Києві, Херсоні і Одесі, невдача в Бердичеві спаганила б всю справу". Мова йшла про запроваджену урядом просвітницьку реформу 18

Бурхливим розвитком промисловості в Бердичеві визначається II половина XIX ст. В цей період місто Бердичів стає другим промисловим центром після Києва в Київській губернії (більше 70 тис населення, серед них 80% - євреїв).

Будуються великі заводи з використанням іноземного капіталу. Так у 1864 р. австрійський капіталіст Мартін Ціллер відкриває на околицях міста свій перший шкір завод. Слідом за ним будуються заводи по виробленню шкір Бурко, Кобилянського, Ріхтер, Яблонського, Ценгимера, Руба (1892 р. по вул. Войкова, який згорів в 1930 р. і не відбудований).

В 1876 р варшавський купець другої гільдії Шленкер К. К. на Баранячому острові (тоді околиця міста) будує шкірзавод з кількістю робітників в 310 чоловік, а керував заводом Отто Август Рау. В 1872 р відкривається кузня Плохетського, яка згодом перетворилася в чавунно-ливарний завод "Прогрес" з доступом бельгійського капіталу, а Плохетський став членом акціонерного товариства "Прогрес", на якому працювало 400 робітників. На заводі тоді ремонтувалось устаткування для цукрових спиртних заводів.

В 1890 році купець-підприємець Зусман заснував фарфорово-фаянсове виробництво, де працювало 52 чоловіки. Цікаво, що підприємство працювало на кращому в Росії Глухівському каоліні. В 1892 р. оборот підприємства рівнявся 30 тис. карбованців, а число робітників виросло до 76 чоловік.

Цей завод Існував в Бердичеві до 1899 р. На превеликий жаль виробів цього заводу не збереглося, а зберігся тільки один предмет з приватної колекції, який експонувався на виставці в 1924 р - це висока біла ваза яйцевидної форми з ручками у вигляді змій.

На прикінці XIX століття в Бердичеві було 1347 єврейських домів, чотири дозволених синагоги, 22 молитовні доми. У 1899-1900 були закриті єврейські молитовні школи "Столярская", "Мулярская", "Данциса", "Меладемская" у зв'язку з невідповідністю будівель шкіл вимогам Будівельного Статуту. 19

В 1907 році було зареєстровано 6 синагог і 72 молитовні будинки, діяли два міських училища, дві початкові школи, чимало приватних учбових закладів. В той час ще існувала Золота вулиця - центр економічного життя бердичівських євреїв. 3 одного боку її формував довгий фронт крамниць, а з іншого - розташований вздовж балконів кам'яних будинків єврейської контори. Радикальна реконструкція міського центру 1960-1980-х років повністю змінила вигляд цієї частини міста. Зберіглось, однак, чимало типових зразків так званої містечкової забудови другої половини XIX - початку XX ст.. Багато в чому вони втілюють характерні риси, притаманні своїм старовинним прототипам.

В ювілейному фотоальбомі, який було видано у 1913 році на честь 300-річчя династії Романових, серед зображень усіх гербів Російської імперії можна побачити герб Бердичева. На фоні французького гербового щита (одна із 5 форм західноєвропейського щита) зображені перехрещене веретено і елемент, який схожий на стилізований кадуцей (жезл бога торгівлі Меркурія). Герб вінчає Імператорська корона, а щит обрамлено орденською стрічкою, яка тримається на перехрещенних царських жезлах з двохголовими орлами.

Напередодні Першої світової війни в Російській імперії мешкало біля 6 мільйонів євреїв

Євреї одержали рівноправність у березні 1917 року після Лютневої революції. Тоді ж була ліквідована черта оседлости...

Двадцяте століття принесло великі зміни в розвитку Бердичева. Як зазначає бердичівський історик-архівіст Володимир Паливода, "...за даними довідки Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ "Міста Росії в 1904 р " (СПб, 1906), з 65864 мешканців Бердичева 78,4% були євреями. Смерч війни значно поменшив цей відсоток. Тільки від січня до березня 1919 р на території України відбулося приблизно 100 погромів, вбито понад 100 тисяч євреїв, про що засвідчив звіт Всеукраїнського товариства допомоги жертвам інтервенції (доповідь до Міжнародної наукової конференції "Проблеми єврейської історії та культури в Україні").

Згідно з переписом 1926 р, з 46 тисяч населення міста було вже 65% євреїв (найбільший показник в Україні), українців - 15%, росіян - 10%, поляків - 7%. В 1924 р у місті вперше в Україні постав держсуд з діловодством на ідиш. За даними В Паливоди "Євреї посідали вищі посади в місті, що було справедливо з точки зору їх переважної більшості. У вересні 1925 р секретарем президії міськради обраний Шварцзон, секретарем окркому комсомолу Гітерман... 20 жовтня 1925 р в Бердичеві відкривається вища єврейська вечірня школа типу рабфаку на 100 робітників. Курс навчання – трирічний. Випускники мають змогу продовжувати навчання в вузах. Тоді ж у 2-й та 9-й школах закінчується перехід перших груп на навчання єврейською мовою.

В 20-30 рр. у Бердичеві виходили друком газети на ідиш "Дер кустар", "Дер емес", "Дер арбетер", багатотиражка фабрики "Победа" "Дер шлугпер."20

Згодом становище змінилося. Лиха доля спіткала єврейські заклади освіти. "Ще в 30-ті роки у Бердичеві були єврейські та польські школи. Але коли більшовики почали створювати єдиний радянський народ, то первою закрили польську школу, в приміщення якої перевели учнів з двох єврейських. Польських учителів заарештували як "ворогів народу", а їхніх учнів почали вчити вже зовсім по іншому. Невдовзі і єврейські школи стали російськими. "21

Поступ тоталітарного молоху, згодом Велика Вітчизняна війна буквально викошують десятки тисяч євреїв. Перед початком другої світової війни населення Бердичева складало 66 тисяч 306 мешканців, з яких 30 тисяч були євреями. 7 липня 1941 року місто захопили фашисти. 10 тисяч євреїв встигло евакуватися, хоча багато й загинуло під час бомбардувань та обстрілів. Вже 10 липня 1941 року військовий комендант наказав єврейському населенню Бердичева здати 100 тисяч карбованців грошима та коштовностями, 25 серпня євреїв міста загнали до гетто, а 4 вересня за наказом командування СС і поліції було захоплено 1500 молодих євреїв, яких розстріляли за містом. 15 вересня війська СС і українські поліцаї оточили гетто, з якого забрали 2 тисячі майстрів-спеціалістів, а 18600 його мешканців спіткала трагічна доля в катівнях під Бердичевом. Ще 2 тисячі людей були знищені 3 листопада, в живих залишилось тільки 150 висококваліфікованих спеціалістів.

Підрозділи СС вирішили почати знищення всього єврейського населення м. Бердичева розстрілом біля 10.000 чоловіків, жінок і дітей на протязі одного дня. Так як солдати 11ой танкової бригади (оf 11 th Рапzег) збирались передислокуватися в Бердичів, в його північну частину, есесівці підготували початкову каральну акцію в південній частині міста. Вони обрали район приблизно в 5 км на південь від Бердичева, біля села Хажин. Радянським військовополоненим було наказано викопати дві великі ями біля нової лінії вузькоколійної залізниці між Бистриком і Хажином. Масовий розстріл 10 тис людей відбувся 5 вересня 1941 р. Це був найбільший розстріл євреїв до того часу. На 14 вересня 1941 р в єврейському гетто залишилось біля 20.000 євреїв, насамперед старі, жінки, хворі, матері з маленькими дітьми. Тепер настала їх черга. Для цієї акції есесівці приготували 10 ям, які викопали між місцевими селами біля дороги на відстані 4-5 км на захід від Бердичева.

Основний район масового знищення був недалеко від військового аеродрому уздовж райгородського шосе, біля розвилки доріг, одна із яких веде до с. Романівка. Це було ідеальне місце для основних розстрілів, так як поряд були розташовані великі ангари. Євреїв, яких не розстріляли до початку темряви першого дня запирали в ангарах в очікуванні ранку. Щоб приглушити крики і звуки пострілів есесівці домовились з люфтваффе, які використовували аеродром, про надання 4-х бомбардувальників для польотів над зоною розстрілів. Есесівці мобілізували всіх українських поліцаїв допомагати організувати жорсткий рівень контролю за масою людей.

Українські поліцаї повинні були провести облави вранці 15 вересня, сформувати людей в колони, і надалі вести їх до ям за містом. Наум Епельфельд, юнак, який пережив німецьку окупацію, розповідає про цю облаву: "Все началось в 3 часа утра. Полицаи вломились в наш дом, но вместо обычного избиения и попыток грабежа, как они делали это каждую ночь, они вытолкали нас прямо на улицу. Они били нас прикладами ружей, пронзительно кричали, а у нас не было возможности даже одеться. Вся улица заполнена людьми. Полицаи использовали приклады ружей, кнуты, дубинки для издевательств и принуждения каждого построится в одну колонну. И этим они не делали ничего хорошего, так как в толпе было много немощных старых людей, которые едва могли передвигаться, многие инвалиды. Мы не понимали, что происходило. Мы шли как роботы вслед за многотысячной толпой, инстинктивно защищаясь от ударов прикладами ружей и дубинок. С криками, ругательствами и стрельбой, они пригнали нас на базарную площадь.

Когда мы пришли, там уже было много людей. Тяжело было понять, что же происходило. Немцы в касках, вооруженные до зубов, бегали в толпе людей, хватали их, толкая одних в одном направлений, других в другом. Мой отец и я оказались в одной группе, моя мама, бабушка и сестра Веричка в другой. Мы не могли их видеть. Как это произошло, я не знаю. Мы были полностью подавлены и многого было не понять вообще. Наконец прийдя в себя, мы обнаружили, что стоим среди маленькой группы еврейских мужчин, большинство из них было среднего возраста. Мы были окружены полицаями, которые в нескольких метрах от нас направляли людской поток к каким то грузовикам. Слабых и беспомощных людей забрасывали в грузовики как мешки, затем их отправляли. Груженые машины уходили одна за другой. Так продолжалось до позднего вечера. В толпе уже ходили слухи, что люди постоянно перевозились грузовиками на работы над каким-то проектом - строительством аэродрома. Группы людей предполагали выходить на работы на аэродроме. Потом возвращаются, а другие группы приходили бы им на смену.

Вечером наша группа вернулась в гетто. Наше жилище сказалось полностью разграбленным.

Все вокруг было в перьях, разлетающихся с разорванных подушек и покрывал".22
avatar
Podelko Boris
Академик
Академик

Возраст : 48 Мужчина
Страна : Израиль Город : Рамат Ган.
Район проживания : ул. Свердлова 16, ул. Н. Ивановская 21, ул. Будённого 5.
Место учёбы, работы. : CШ № 2; ПТУ № 3. ГДК "Прогресс"
Дата регистрации : 2008-02-03 Количество сообщений : 334
Репутация : 37

Посмотреть профиль http://baruh.io.com.ua/album.php

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Podelko Boris в Чт 7 Фев - 7:40:29

Стр. 4 Продолжение статьи:

Під час відсутності жертв, українці направилися грабувати усе що тільки можна було в гетто, розриваючи подушки і покривала в пошуках захованих грошей або діамантів. Наум Епельфельд дізнався пізніше, що тисячі інших євреїв не вантажили в машини, а змушували йти пішки до військового аеродрому.

7 квітня 1942 року фашисти розстріляли (разом з дітьми) 70 єврейських жінок, які були одружені з не євреями. 16 червня 1942 року кількість спеціалістів гітлерівці "зменшили" до 60, але в жовтні, коли радянські війська наближалися до міста, їх також позбавили життя. Коли Бердичів було звільнено 15 січня 1944 року у "Єврейському Єрусалимі Волині" залишилось тільки 15 євреїв.23

На старому єврейському кладовищі є скромний меморіал бердичівським євреям, що загинули і час фашистської окупації. А саме кладовище нагадує загублену єврейську культуру в невеличкому місті України. Враження від старого кладовища добре передають поетичні рядки Дмитра Павличка:

"Єврейський цвинтар. Кам 'яні таблички,

Зашиті в сивий мох та в лишаї,
Так начебто в мішки-веретяниці



Сховав Єгова письмена свої

Все заросло терниною та глодом,

Кущами ялівцю та дерези,

Не видно над похованим народом

На каменях ні світла, ні сльози ".

Коли єврей вмирав, на його очі клали черепки, а в руки вкладали палички. Черепки означали кінець нескінченним земним прагненням матеріального блага, а палички потрібні, щоб встати, спертись на них по пришестю Месії.

Один раз на рік євреєві дозволяється вільно випити, і навіть напитися, так, щоб не відрізнити ворога від друга Це свято відзначують 16 березня і зветься воно "Пурим". Свято на честь чудесного порятунку від навислої загрози знищення. На єврейський Новий рік "Рош ха – Шана” іудеї світу, за традицією відвідують святі місця, в тому числі і усипальницю Леві-Іцхака Бердичівського



1 В. Киркевич "Иерусалим Волыни", "Хадашот", 1994, №6.

2 Компан О.С. "Міста України в другій половині XVI ст.", Київ, 1963, с.28.

3 Паливода В.О. "Земля Бердичівська", 1994 р., 10 листопада.

4 Мацюк О. "Оборонне зодчество України", "Пам'ятки України", 1990, №2.

51.Г.Самарцев "Євреї в Україні на початок XX ст.", "Український історичний журнал", 1994, №4.

6 Ходорковський Ю. "Бердичів. Пам'ятки єврейської культури в історичному середовищі", "Архітектура України", 1991, №5, с.21.

7 Молчанівський Г Бердичівський державний історико-культурний заповідник. Харків, 1931 р., с 245.

8 Ю. Сокольський "'Фур на Бердичів", "Земля Бердичівська", 1995, 15 березня.

9 Геврик Т. Синагоги, "Пам'ятки України", 1989, с.9.

10 В Киркевич "Иерусалим Вольши", "Хадашот", 1994, №6.

11 Рут Сзмю'злс "По тропам еврейской истории" ,"Библиотека-Алия", 1900 г

12 "Бердичів був містом .. банкірів", "Прес-клуб", 1994, .№2.

13 "Сведения о количестве жителей в Г.Бердичеве с указанием вероисповедания за 1835 г." фонд 442, опись 1, дело 1807, ЦГИА УкраиньІ.

14 Мельник Л.Г. Міста України за Всеросійським переписом 1840 р., "Український історичний журнал", 1982, №12, с.19.

15 Чернышев Н., "Памятная книжка Киевской губернии", Киев, 1856, с.36

16 Менделе Мойхер-Сворим "Путешествие Вениамина Третьего", М. 1961,с.19

17 Менделе Мойхер-Сворим "Путешествие Вениамина Третьего", М. 1961,с.21

18 В.Киркевич “Иерусалим Волыни”, “Хадашот”,1994, № 6

19 “Дело о закрытииСтолярской и Меламедской еврейскихмолитвенных школ в Бердичеве”, 1899 г.,фонд 442, опись 629, дело 152, ЦГИА Украины

20 Паливода В.О., “Проблеми єврейської історії та культури в Україні”, доповідь до Міжнародної наукової конференції, липень, 1995 р.

21 Сергійчук В. “Голос України”, 29 жовтня 1995.

22 Garrad “Bones of Berdichev. Vasily Grossman”, Toronto, 1997.

23 Паливода В.О., “Сторінки трагічної історії міста Бердичева”, “Земля Бердичівська”, 1997, 11 листопада
avatar
Podelko Boris
Академик
Академик

Возраст : 48 Мужчина
Страна : Израиль Город : Рамат Ган.
Район проживания : ул. Свердлова 16, ул. Н. Ивановская 21, ул. Будённого 5.
Место учёбы, работы. : CШ № 2; ПТУ № 3. ГДК "Прогресс"
Дата регистрации : 2008-02-03 Количество сообщений : 334
Репутация : 37

Посмотреть профиль http://baruh.io.com.ua/album.php

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Kim в Пт 15 Фев - 17:24:22











БЕРДИЧІВ. Пам'ятки
єврейської культури в історичному середовищі

Надгробки
на єврейському кладовищі.


Враження від старого єврейського
кладовища добре передають поетичні рядки Дмитра
Павличка:
Єврейський цвинтар. Кам'яні
таблиці, Зашиті в сивий мох та в лишаї, Так
начебто в мішки-веретяниці Сховав Єгова письмена
свої. Все заросло терниною та глодом, Кущами
ялівцю та дерези. Не видно над похованим народом
На каменях ні світла, ні сльози".
avatar
Kim
Администратор
Администратор

Возраст : 60 Мужчина
Страна : Германия Район проживания : K-libknehta
Дата регистрации : 2008-01-24 Количество сообщений : 4996
Репутация : 3811

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

А. Глагольев Записки русскаго путешественника

Сообщение автор Юрий Галин в Сб 16 Фев - 9:06:23

......
Отсюда отправился я въ Бердичевъгдђ нужно было мнђ видђться съ банкиромъ Геніемь. Въ 7 верстахъ отъ Житомира надъ рђкою Тетеревымъ встрђчаются еще слђды обширныхъ земляныхънасыпей, которыя или вмђстђ съ прочими укрђпленіями входили въ составъ сторожевой цђпи, или устроены были только для временнаго пребыванія войска, въ чемъ удостовђряеть отчасти самое названіе деревни Становищи, лежащей подлђ этихъ насыпей.

Бердичевъ можно назвать вђчно толкучимъ рынкомъ Евреевъ, составляющихъ главнђйшее народонаселеніе этаго мђстечка. Мущины съ растрепанными волосами,въ широкихъ шляпахъ, въ длиннополыхъ нанковыхъ полукафтаньяхъ, въ нитяныхъ чулкахъ и въ башмакахъ, съ трубками ворту, съ утра и до вечера живуть на площади; женщины дома и на улицђ, сидя и ходя, безпрерывно занимаются вязаньемъ чулковъ. Евреи встрђчаютъ каждаго
Русскаго съ примђтнымъ безпокойствомъ,измђряя его вертящимися глазами своими
съ ногъ до головы и стараясь съ первагопріема узнать его херактеръ, наклонности, прихоти и, что всего для нихъ важнђе, его денежныя средства. „Кто вы?Откуда? Куда? Для чего?" Знаніе этихъ общихь мђстъ также нужно Еврею для наполненія его кармана, какъ школьнику для распространенія даннаго ему предложенія.
Остановившись у Поляка въ трактирђ, я немедленно отправился, въ сопрово-
жденіи фактора Еврея, смотрђть городъ.Факторъ въ Полъскихъ губерніяхъ тоже значить, что въ Италіи чичероне и во Франціи domestique de place. Онъ естьслуга, толмачь и вожатый; обязанность его показать вамъ всђ мђстныя достопримђчательности, собрать свђдђнія обо
всемъ, что вамъ нужно знать, удовлетворять вообще вашимъ требрваніямъ и,сколько возможно, предупреждать ваши желанія.Достопримђчательнђйшее зданіе въ Бердичеве есть Римскокатолическій Кармелитскій монастырь, основанным и имђніями надђленный въ 1630 году Кіевскимъвоеводою Тишкевичемъ для того, чтобы пріохотить (какъ сказано въ записи)народъ Русскій къ святой уніи 1. Монастырь обнесенъ высокими каменнымистђнами и заключаетъ въ себђ несколько каменныхь домовъ для нђсколькихь Кармелитовъ Босыхъ. Съ террассы, на коъторой стоить костелъ монастыря, видны нижняя часть мђстечка и его окрестности.Не помню, гдђ и когда одинъ путешественникъ, восхищаясь мђстоположеніемъ подобнаго монастыря, сказалъ въ избытке чувствъ: „воть гдђ прямой рай!" "Да, отвђчалъ ему со вздохомъ Босый Кармелитъ, для проходящхъ!" Надобно думать, что этотъ монахъ быль изъ бђднаго монастыря, снабженнаго малыми бфундушами, или пришедшаго въ разстройставо, по несостоятельности фундаторовъ.Вечерь провелъ я очень пріятно въ кругу семейства банкира Генія. Онъ и жена его родомь изь Швейцаріи, я ђду въ ихъ отчизну; а для дђтей Альпійской природы довольно одного напоминания о ихъ горахъ и озерахъ, чтобы заставить ихъ быть откровенными и радушными.
26 числа. Черезъ Бердичевъ есть прямая и кратчайшая дорога изъ Кіева въ Радзивидовъ. Но эту дорогу въ полномъ смыслђ можно назвать операціонною линіею Евреевъ, на ней нђтъ другихъ станцій,кромђ Еврейскихъ и почти нђтъ другаго народонаселенія кромђ Еврейскаго. Боясь голода, жажды и безсонницы, встрђчаемыхъ обыкновенно въ. неопрятныхъ корч-
махъ, я рђшился возвратишься на почтовый трактъ, чрезъ Житомиръ........

1 См, Волын. записки Г. Руссова.

_________________
*****************************************************************************************************************************************************
Все проходит пройдет и это.
Соломон
*****************************************************************************************************************************************************
avatar
Юрий Галин
Продвинутый юзер
Продвинутый юзер

Возраст : 54 Мужчина
Страна : Израиль Город : Гиват Ольга
Район проживания : Дзержинского 37
Дата регистрации : 2008-01-22 Количество сообщений : 167
Репутация : 0

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Kim в Ср 20 Фев - 13:12:27

Прежний Бердичев


Становится грустно,
когда видишь, что многие еврейские города, искоренённые в годы Гитлера,
получили своё исправление в форме Книг Памяти или иначе. Но такой
большой еврейский центр, город с большим еврейским населением это
исправление не получил.
Я вспоминаю Бердичев примерно 40
лет назад. На одном доме виднеется жестяная перчатка. Это реклама
фабриканта М.Рабиновича, брата нашего великого Шолем-Алейхема. Здесь он
проводил ежегодно несколько месяцев. Здесь Шолем-Алейхем писал свою
книгу о Бердичеве, в которой так сатирически высмеивал город Касриловку
с его жителями. Проводя время в Бердичеве, Шолем-Алейхем не упускал ни
одного ученика хедера1, чтобы не зацепить и не расспросить
его, что тот учит и что умеет. При этом он с любовью придавал им
бодрости к учёбе. А вот мы у большого православного собора. Напротив
установлено много магазинов. Словно оазис в пустыне стоят два
христианских магазина.Оба владельца говорят на хорошем идиш. Дальше находятся только
магазины мануфактуры. Возле каждого второго-третьего магазина Вы
встретите еврея с красивой расчёсанной бородой, который крутится с
тросточкой в руке взад и вперёд. Это комиссионер, который высматривает
своих клиентов, приезжающих из провинции несколько раз в месяц.
Улица кончается католическим монастырём кармелитов, окружённым в виде
буквы «П» крепостью, которая смотрится величаво на реке Гнилопяти,
внуке Днепра, которого так красиво воспевал Гоголь. Крепость окутана
тайнами и может рассказать историю Бердичева.
На длинной Житомирской улице, во дворе талмуд-торы1, стоит боковой домик, где долгое время проживал дедушка Менделе Мойхер Сфорим.2
Здесь он писал свою «Таксу» и «Фишку-хромого». Недалеко стоит мой отчий
дом. Возле ворот находится полицейский пост, на котором стоит городовой
Дехтяренко с широкими плечами, красным загривком и толстыми губами. Он
носит на одном боку револьвер, а на другом – шашку. Но не нужно его
бояться. Он мечтает лишь о Пурим,3 когда сможет выпить немного водки и закусить ументашем4 ...
Недалеко
отсюда находится Бердичевское еврейское кладбище, где лежит р.Леви
Ицхак Бердичевер. На мавзолее нет никакой надписи, лишь с восточной
стороны есть два больших отверстия. В одно отверстие вставляется
неугасимая лампада, а во второе бросают «квитлэх».5
Большим зданием в городе была Староместная синагога, которая была высотой в пять этажей. Здесь пел Нисан Белзер6 со своим хором. Среди его хористов находился будущий хазан Сирота,7 певец Сибиряков,8 Кипнис9
и многие другие. Возле этой синагоги стоит синагога Бердичевского
цадика, молитвенные дома чернобыльских, сквирских, хабадников10 и многих других. Никакой город не имел столько синагог, как Бердичев.
Каждая отрасль имела свою синагогу. Вы могли там встретить синагогу портных, мясников, мишнаитов11 и многих других.




  1. Талмуд-тора – общинное еврейское училище для мальчиков-подростков

  2. Менделе Мойхер Сфорим – (1835-1917) – литературный псевдоним классик
    еврейской литературы на идиш и иврите Шолома Якова Абрамовича

  3. Пурим– весёлый праздник, посвящённый событиям, описанным в Книге Эстер.
    Отмечается в 14-й день месяца адар (конец февраля – начало марта).
  4. Ументаш, или гоменташ – («ухо Амана», идиш) – треугольный пирожок с маком, который пекут на Пурим.
  5. «Квитлэх» – записки (идиш)
  6. Нисан Белзер /Спивак Нисан/ – (1824-1906) – хазан и композитор
  7. Сирота Гершон-Ицхок – (1874-1943) – выдающийся хазан, тенор
  8. Сибиряков /Спивак/ Лев Михайлович – (1870-1938) – оперный певец, бас
  9. Кипнис Менахем – (1878-1942) – фольклорист, тенор, в молодости выступал в хоре хазанов Нисана Белзера и Зейделя Ровнера

  10. Хабадники– приверженцы одного из направлений хасидизма ХаБаД:
    аббревиатура ивр. Хохма («мудрость»), Бина («разум»), Даат
    («познание»).
  11. Мишнаиты – члены общества изучения Мишны (составной части Талмуда)
Д-р Цви Каминский
avatar
Kim
Администратор
Администратор

Возраст : 60 Мужчина
Страна : Германия Район проживания : K-libknehta
Дата регистрации : 2008-01-24 Количество сообщений : 4996
Репутация : 3811

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

“В черте еврейской оседлости”

Сообщение автор AlexanEr в Пн 12 Май - 7:19:07

Праця А. П. Субботіна “В черте еврейской оседлости”
як краєзнавче джерело вивчення
соціально-економічного становища Бердичева у 90-х роках xix ст.

Влітку 1887 р. групою економістів на чолі з А. П. Субботіним було здійснено експедиційне дослідження стану соціально-економічного розвитку західної і південно-західної частини території Російської імперії. Основну увагу в цьому автором зосереджено на висвитленні життя та побуту єврейського населення краю, про що власне і свідчить назва. Територіальні межі визначалися т.з. межою єврейської осілості, до якої входила і територія тогочасної Волинської губернії. Праця А. П. Субботіна “В черте еврейской оседлости” вийшла в світ, двома випусками 1890 р. В Санкт-Петербурзі під егідою редакції “Экономического журнала”1. У другому випуску значне місто відводиться характеристиці таких відомих центрів єврейської осілості, як Житомир, Новоград-Волинський та Бердичів. Отже, введення в науковий обіг матеріалів цієї рідкісної на сьогоднішній день праці становить безсумнівний пізнавальний інтерес як для фахівців (істориків, економістів, географів), так і для широкого загалу краєзнавців.

Яким же побачив А. П. Субботін Бердичів наприкінці xix ст.? “Бердичев издали имеет вид русского города. Центральная часть его расположена выше других частей; на самом возвышенном месте красуются каменная пожарная каланча, белокаменный, православный собор ординарной архитектуры с одноглавым куполом, а немного в сторону старинный костел. Около них - сплошные каменные постройки центральной части города, а кругом сгруппированы приземистые грязные строения, как в слободах наших русских городов, разница лишь та, что строения более скучены и зелени почти нет; только ближе к вокзалу выделяется густая зелень большого сада у еврейской больницы”2. Але при ближчому знайомстві А. Субботін побачив місто не лише з парадного боку. “Если смотреть издали на массу здешних домов, то все имеет серый грязный колорит; вечером же постройки на краю города представляются чем-то вроде темных навозных куч. Даже ясный солнечный день не в силах скрасить унылой физиономии города”.

Бердичів на досліджуваний час займав невелику територію, приблизно 4 квадратні версти. В місті нараховувалося 11 вулиць й до 80 провулків. Головні вулиці були вимощені крупною бруківкою, решта ж - майже не придатна для пересування під час погіршення погодних умов. Дещо схоже на тротуари існувало лише в торгових частинах міста. Освітлювалися тільки головні вулиці: “...Большая часть города погружена во мрак, что еще более усиливает гнетущее впечатление, производимое Бердичевом и его євреями”. Повз місто протікала річка Гнілоп'ять, яка була запружена, і з опису Субботіна ми дізнаємось, що вже в ті часи вона знаходилася в жахливому екологічному стані: “...Обширный пруд служит главным ряссадником заразы, в него сваливаются нечистоты, мусор, трупы животных и т. п,; в нем стирают белье, поят и купают скот; в зтой же желтоватой жиже купаются и люди, принимая ее за воду”.

А. П. Субботін дає розгорнуту характеристику промисловості та розвитку ремесел у Бердичеві. В останній третині xix століття в місті нараховувалось близько 30 промислових підприємств. Серед них: 1 чавунно-ливарний завод, 6 шкіряних, 5 тютюнових фабрик, 1 миловарний, 2 дріжджових, 5 фарбових, 1 дроб'яний, 5 цегельних, 2 кушнірських, 1 млин-крупорушка. На досліджуваний період промислове виробництво в місті поступово занепадало. Насамперед це пояснювалося послабленням внутрішнього і зовнішнього збуту бердичівських виробів, втратою торговельних функцій міста та будівництвом нових шляхів сполучення в Україні, що врешті негативно вплинуло на економічне становище міста, Разом з тим, значну роль в економіці міста продовжувало відігравати ремісництво. На той час в Бердичеві нараховувалось понад 1600 ремісників, серед яких 350 шевців, 300 кравців, 200 столярів, 100 кушнарів, 75 палітурників, 72 ювеліри, 70 шмуклярів, 57 ковалів, 53 пекарі, 43 бондарі, 32 перукарі, 21 маляр та багатьох інших професій. Всього разом з учнями налічувалося близько 4 тисяч євреїв-ремісників. Велика конкуренція призводила до того, що заробітна плата євреїв-ремісників в Бердичеві була найнижчою серед інших єврейських міст. Так, дорослі ремісники заробляли 1-2 рублі на тиждень, а діти та жінки 50 копійок - 1 рубль в тиждень, тобто в 2-3 рази менше, ніж у містах Вільно та Ковно, не кажучи вже про Мінськ, Білосток та інші відомі єврейські центри, Виняток становили лише годинникарі, слюсарі, мебльовики, заробітки яких були у 2-3 рази вищими від ремісників інших професій. Найбільшим попитом користувались вироби шмуклярів, які займалися виготовленням бахроми, башматників, майстрів вишивки та гнутих меблів. Зокрема, в Петербурзі цінувалася продукція бердичівських ремісників-вишивальників.

Як і протягом всього xix століття, Бердичів в 90-х роках залишався важливим торговельним центром Російської імперії. Цьому сприяло вигідне економіко-географічне положення міста, яке розташовувалось на території, де сходились три губернії (Київська, Волинська і Подільська), тут перехрещувалися шляхи із заходу на схід та з півдня на північ. У Бердичеві діяло п'ять ярмарків, відомих у Південно-Західній Росії та за її межами. Тут можна було придбати все, починаючи від хліба, солі, риби, худоби і закінчуючи закордонними делікатесами, сигарами та антікваріатом, Окрім ярмарків, місто визначалося торгами, що проходили двічі на тиждень і на які приїздили тисячи людей. Торги, як і ярмарки, за рік робили мільйонні оберти. “Дела всем было много, и немудрено, что сюда рвались еврейчики из местностей более обездоленных, и каждый здесь находил пропитание”. В той же час широкого розмаху в Бердичеві набула контрабандна торгівля. І цьому сприяли відомі місцеві катакомби, в коридорах яких розміщувалися склади контрабанди й крадених речей, безакцизного спирту тощо.

Як зазначає автор, торговельний обіг Бердичева в 90-х роках значно скоротився порівняно з тим, що був 15-25 років тому. В першу чергу це було пов'язано з проведенням нових залізниць в сусідніх районах, де утворились власні центри торгівлі. Крім того, новоутворена мережа залізничних шляхів сполучення спричинила негативний вплив на українські південно-західні ярмарки: більшість невеликих ярмарків, на які частина товарів йшла з Бердичева, зникла. Бердичів, з його слабо розвинутою промисловістю поступився місцем новим пунктам торгівлі. Так, якщо річні оберти бердичівських ярмарків в 50-60-х роках xix століття становив 20-25 млн, руб., то на кінець 80-х складав лише 5-8 млн. руб., причому ярмарки тепер переважно задовольняли внутрішній попит. Якщо раніше, скажімо, на Онуфріі'вський ярмарок приганялося до 150 тисяч голів худоби, то тепер лише десята частина від цієї кількості. Але, як і раніше, торгівля відзначалася різноманітністю: “Можно сказать, что в Бердичеве торгуют решительно всем и продадут даже птичье молоко, лишь бы был куртаж комиссионеру. Зто разнообразие видно, например, из того, что сюда недавно было прислано из Кременчуга 15 пудов ювелирной пыли, то есть пыли, подметенной в ювелирных заведеннях; зта пыль здесь тщательно очищается, и из нее извлекаются микроскопические ценности”. Навіть при тенденції до зменшення значення Бердичева як крупного центра торгівлі А. Субботін відзначає великомасштабність торговельних закладів: “...только в самых больших губернских городах можно встретить такое обилие торговых заведений, на пространстве более полуверсты тянутся сплошные каменные постройки, где низы заняты лавками, а верхи транспортными, банкирскими, комиссионными, нотариальными и другими конторами; лавки и внутри дворов и в проходе бывшего монастыря”. Станом на 1 січня 1897 року тут нараховувалось 570 купецьких закладів та 1256 поточних. Зазначимо, що з усієї кількості торговельних закладів (1826) лише 2,3% належали християнам, решта - євреям. В цілому, майже на кожні два будинки припадало по одному торговельному закладу. Поступове збільшення числа торговців (їх кількість в кінці 1880-х зросла вдвічі порівняно з 1860-ми роками) і зменшенням обігу у 3-4 рази призвели до того, що середній обіг торгового підприємства скоротився у 7-8 разів, а прибуток у 2 відсотки вважався високим. На цьому тлі впевнено себе почувала, мабуть, тільки питейна торгівля, оскільки зростала кількість християнького населення - основного споживача міцних напоїв. Хоча і була поширена безпатентна торгівля, акцизний збір вносив відчутний внесок до казни.

Структура промисловості і розвиток торгівлі певною мірою накладали відбиток на професійний склад і демографічну ситуацію в місті. А. Субботін докладно зупиняється на характеристиці населення. Зокрема дає динаміку його чисельності протягом xix століття та розглядає національний склад. За даними міської ради, в Бердичеві у 1887 році нараховувалось 2174 будинки, з яких 71 % належав євреям. Така мала кількість будівель зумовлювала надзвичайно високу щільність населення (на один будинок в середньому припадало 30 чоловік). Разом з автором оглянемо стан тогочасних помешкань, “Большая часть домов представляет собою жалкие хибары в 2-3 комнаты, где в каждй помещается 3-6 человек, а в доме по 10-20 человек, зато в больших крупных домах переполнение достигает высшей меры, и в доме, где по санитарным условиям может жить 20-30 человек, живет 50-100. Недостаток жилья восполняется развитием у евреев уличной жизни: и взрослые, и дети большую часть дня проводят вне дома”. Але й подвіря не в кращому стані: “...Всякие остатки и отбросы сваливаются около домов и на улицу: тряпки, помои, рыбьи кости и разная дрянь”. Найбільше вразили А. П. Субботіна найбідніші єврейські квартали міста - Піски та Качанівка. Він посилається на статтю у “Московсих ведомостях”, видрукувану у 1869 р., в якій, зокрема, писалося: “в тех местах, где живет бедная часть еврейского населення, улицы не шире 1,5 саженей, на них с двух сторон обвалившиеся домики, один возле другого, у кого без крыш, у кого без окон, у кого без целой стены; на пространстве улицы перед домом десятки детвй, почти голых, валяются в грязи”. За майже 20 років зовнішній вигляд цих кварталів став ще непривабливішим: “Можно подумать, что зта часть города только что испытала неприятельскую бомбардировку”. І далі автор робить висновок: “Положительно уму непостижно, каким образом человеческие существа могут жить в зтой атмосфере проказы и миазмов, в зтой ужасной навозной яме. Кучи детей со всклокоченными волосами, без криков и веселости, с блуждающими покрасневшими глазами, зеленоватым цветом лица, в ужасньк лохмотьях валяются у порога этих зловонных лачуг”.

Далеко не провідні ролі займав Бердичів серед інших міст і за освітнім рівнем єврейського населення. У місті, на досліджуваний період, не було жодного середнього навчального закладу. На все місто діяло лише одне чоловіче двокласне російське училище, одна Талмуд-тора, декілька приватних шкіл та 93 хедера, в яких навчалося 1332 учні. Автор з гіркотою зазначає, що “всех учащихся в городе менее двух тысяч, т.е. менее одной шестой всего числа детей учебного возраста, так что огромное большинство остается без всякого учення: єврей даже изменяют своєму принципу обязательного обучения и многие, по бедности, не имея, чем заплатить меламеду, оставляют детей непросвещенными плодами еврейской премудрости”.

Таким ось строкатим і різнобарвним побачив А. П. Субботін Бердичів у кінці xix століття. Його праця “В черте еврейской оседлости” є своєрідним документом епохи, важливим краєзнавчим джерелом вивчення соціально-економічного життя краю, звичаїв і побуту його мешканців та єврейського населення зокрема.

Праця А. П. Субботіна є на сьогоднішній день раритетом. У Житомирькій обласній науковій бібліотеці зберігається лише єдиний її примірник. Цікаво, що на титульній сторінці цього примірника є авторська посвята невідомому адресату.

AlexanEr
Продвинутый юзер
Продвинутый юзер

Возраст : 63 Мужчина
Страна : США Город : Израиль, Рамла
Район проживания : К. Либкнехта 13/2 кв.10
Место учёбы, работы. : Александр
Дата регистрации : 2008-02-04 Количество сообщений : 176
Репутация : 0

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Мемуары о Бердичеве

Сообщение автор Lubov Krepis в Ср 11 Июн - 22:35:34

Б Е Р Д И Ч Е В
Воспоминания офицера. Огородников Вадим Зиновьевич

Город на Украине, Житомирской области, и в сорока трех километрах от Житомира, на реке Гнилопять, известен в истории с 1545года.
На крутом берегу Гнилопяти в 1627 году, рядом с корчмой еврея Бердича заложена крепость-монастырь (кляштор) рыцарей ордена " Босых кармелитов". Воинственные были монахи, но терпимые к торговле. Месторасположение в географическом плане было чрезвычайно выгодным. Здесь неминуемо проходили торговые миссии " из Варяг в Греки", и все, проезжающие по землям этого рыцарства платили владельцам территории немалую дань. Здесь, во избежание уплаты провозной подати Кармелитам начали селиться торговые люди со всего славянского мира, это дало возможность организации систематических ярмарок, рядом с крепостью, что тоже приносило в крепость немалый доход, в том числе и от операций по скупке товаров оптом и продаже мелким оптом и в розницу. Появился целый класс перекупщиков, находившийся под покровительством владельцев земель, сосредоточилось большое количество евреев, которых преследовали в христианском мире, особенно в городах Украины, да и всей России. Здесь, под патронажем католического течения Кармелитов им разрешалось жить и торговать, был построен костел внутри крепости, и он мирно уживался с соседством прилично отстроенной синагоги, правда, за пределами крепости.
Город разрастался, и уже к девятнадцатому столетию насчитывал около пятидесяти тысяч жителей. Большое количество верующих католиков заставило руководство города построить для мирян костел. Его построили вне крепости, на основном тракте, ставшем впоследствии главной улицей города в полутора-двух километрах от самой крепости.
Историческим фактом в этом городе, зафиксированным в биографиях великих людей, было венчание в Бердичевском костеле в 1850 году великого французского писателя Оноре де Бальзака со своей возлюбленной Эвелиной Ганьской. Это не помешало Советской власти снести верхушку костела и в его помещениях оборудовать склады, а позже- спортивный зал. Некоторые историографы утверждают, что после возвращения из Америки в 1908 году Шолом-Алейхем здесь, в тиши патриархальной еврейской провинции дописывал свой роман " Блуждающие Звезды", но это не доказано историческими документами. Пока. Других замечательных событий, касающихся самого города, здесь больше не было. Кроме того, что мне пришлось служить семь лет в танковом полку 41-й Бердичевской дивизии.
В трех километрах за пределами города, на шляху в сторону Винницы, как ехать через Лысую гору, в тридцатые годы был построен один из двух в Советском Союзе по амбициозному проекту, эллингов, для сборки и стоянки дирижаблей.
Лысой горой было названо место еще в Екатерининские времена, когда призывников со всей Руси брили налысо.
Эллинг помер вместе со смертью дирижаблестоения, но это место всегда было гарнизоном военных и навечно сохранило за собой название- Эллинг.
В Бердичеве в пятидесятых-шестидесятых годах двадцатого столетия было сосредоточено много войсковых частей.
На Лысой горе ( в Советские времена - Красной горе) 41-я Мотострелковая дивизия 8-й Танковой армии, на Эллинге- учебный полк танковых специалистов, который выпускал ежегодно до трех тысяч командиров танков, механиков-водителей, и других категорий военнослужащих младшего звена.
В противоположном конце города , за крепостью и дамбой, перегораживающей Гнилопять, располагался большой аэродром, на котором базировались " Летающие крепости"- самолеты, оснащенные самым передовым вооружением того времени.
Фактически, эти три больших воинских соединения составляли около трети всего населения города.

Начальники.
О командующем 8-й танковой армией ходили легенды. Да, в годы Великой Отечественной войны он сыграл свою роль в боях за Москву, он не жалел подчиненных, следуя планам, созданным оперативными отделами.
Мы уже были под впечатлением рассказа К.Паустовского о командующем армией, который по пути на крупные учения отклонился на самолете от маршрута, чтобы довести слепого старика до его приемной дочери, проживавшей на берегу Черного моря. Советские писатели, даже талантливейшие, для того, чтобы благополучно жить, должны были воспевать несуществующие качества Советского руководства, в том числе и военного. Впечатляло. Наворачивались слезы. Рассказ "Поводырь" мог обмануть в те годы своей человечностью любого, несведущего в действительностях и жестокостях нашей жизни.
В 1955 году Житомирской танковой армией командовал Лелюшенко Дмитрий Данилович. Смелый в боях, безумно нерасчетливый и с высоты своего положения не терпящий другого мнения, кроме своего, мракобес. Пообщавшись с ним, становилось понятным, почему наши войска терпели столько неудач, но он, уж неизвестно по каким показателям, по службе двигался безостановочно, уничтожая всех и вся, кто становился на пути его карьеры. О нем, офицеры, как Бердичевской, так и других дивизий говорили: "Наш дурак".
В 1956 году он был назначен командующим Забайкальского военного округа, его ненадолго сменил генерал Белик, на этом посту либерал и демагог. К осени1956 года армией уже командовал по истине талантливый и человечный начальник Бабарджанян Амазасп Христофорович, который с нашей армией вошел в Венгрию, для подавления антиправительственного мятежа, а впоследствии стал Начальником Главного бронетанкового управления Министерства Обороны СССР.
Лелюшенко в период ВОВ был командиром мех. Корпуса, командующим 1-й и 3-й гвардейскими армиями, закончил свою службу в Москве, в почетной должности председателя ЦК ДОСААФ.
Основным развлечением и хобби командарма было издевательство и насмешки над младшими по званию и должности. Он мог встретить офицера на улице, приказать ему петь Гимн Советского Союза, или наизусть рассказывать обязанности солдата перед построением и в строю. Поощрял: "Громче пой, чтобы все слышали..."
Его эти чудачества были с успехом и преумножением переняты его первым заместителем генералом Гаркуша. Но о нем еще впереди.
Однажды, во время большого офицерского совещания в доме офицеров в Житомире командарму надо было обратиться к одному из офицеров, заслуженному и уважаемому в своей среде подполковнику. Лелюшенко, указывая пальцем в зал:
- Ты, военный, да не ты, а ты, который похож на рыбу, встань.
Встал подполковник, раненный во время войны в лицо, и, действительно, ему сделали в полевом госпитале операцию не совсем удачно, и своей конфигурацией оно могло напоминать хищную рыбу. Это хамство надолго стало причиной неуважения к командующему, а случай был растиражирован рассказами и сплетнями.
Два офицера, молодые лейтенанты, в субботу на воскресенье были отпущены из лагерей, дислоцирующихся под Житомиром, на Шумских карьерах, домой, на побывку к семьям в Бердичев. А это около сорока километров. Да по пересеченной местности по полигону - три-четыре. Вышли на большой, прямой тракт к вечеру. Темнело. Было около девяти. Машины в те времена в народном хозяйстве были редкостью Все гужевой транспорт. Ночью, почти без движения. Идут по пустынному шоссе, от нечего делать , рассказывают друг другу стихи. Здесь и Пушкин, и Лермонтов, и Есенин, и Байрон, и Виктор Гюго. Одним из персонажей данного эпизода был я, вторым - Николай Цвелодуб. Интеллектуальная личность. Мастер спорта по шахматам. Меня тоже памятью бог не обидел. В те времена я мог на память подготовить данные для стрельбы с закрытых позиций из тяжелого танка ( 122-мм пушка) и провести сострелку веера. Прошли километров пять, со стороны Житомира мелькнули яркие фары быстро движущегося автомобиля. Конечно, подняты руки. Голосуем. Поравнялся с нами, и вдруг остановился ЗИМ командарма. Конечно, растерянность. И вдруг, из салона автомобиля: " Куда путь держите, фраера? В Бердичев? Так нам по пути. Садитесь, а то скучно одному ехать. Хоть поговорим с молодыми лейтенантами."
Пришлось садиться, ведь это уже приказ.
- Ну, рассказывайте, где служите, что умеете, успехи в службе.
Доложили.
- А какие вы окончили училища, имеете-ли среднее образование, ну, ты, обращается ко мне.
- Какой предмет тебе в школе больше нравился?
- Математика, физика, все точные науки. Литературу люблю.
- По литературе мы еще поговорим. А сейчас скажи формулу квадрата суммы двух чисел.
Эту формулу я знал еще до школы, еще с тех пор, как ее мне растолковал в бараке в сорок втором году военнопленный капитан артиллерии. Ставертий Никифор Феодосьевич. Мы спали с ним на одних нарах и он ко мне относился, как к сыну.
Я продекламировал командующему нужную формулу. И он обращается к Николаю.
- А ты, какой предмет тебе больше всего нравился в школе?
- Я тоже любил математику, но еще хорошо знал географию.
- Вот мы с тобой и поговорим по любимому предмету. Скажи мне, какие станции от Москвы до Владивостока по правую руку, а какие по левую.
- Извините, товарищ генерал-лейтенант, я этим вопросом не интересовался, да и в учебниках этого не встречал.
Реакция генерала:
- Ну, дураков в попутчики бог послал. Говорить с ними не о чем. Шоферу- Останови машину. Вылазьте, с вами не интересно. Доложите командиру полка, что вы ни черта не знаете.
И высадил нас километров за двадцать от Бердичева. А было около одиннадцати часов, ночь. Попутных машин больше не было. Добрались до окраины Города к семи часам утра. Уже начали ходить автобусы. Старые, с одной дверью, на базе ГАЗ-51, дребезжат, но показались нам экспрессом.
Времени на побывку в семье оставалось до вечера, наутро в понедельник требовалось быть в строю, в лагерях. День поспали дома, под наблюдением жен и родных, а вечером, направились в Житомир с попутным транспортом, в кузове грузовой машины соседнего полка. Без происшествий.
avatar
Lubov Krepis
Почётный Бердичевлянин
Почётный Бердичевлянин

Возраст : 63 Женщина
Страна : Германия Район проживания : Садовая 10
Место учёбы, работы. : Школа 2. Школа 13
Дата регистрации : 2008-02-11 Количество сообщений : 2025
Репутация : 1480

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Lubov Krepis в Сб 13 Сен - 20:07:23

Борис ЗАМЯТИН

Новая жизнь древнего города



Приходилось ли вам, уважаемый читатель, встречаться с людьми по фамилии Бердичевский? Если да, то вы наверняка обратили внимание на несколько странную постановку ударения на третьем слоге вместо второго. Именно так предпочитают ударять все знакомые мне Бердичевские. Тем самым они как бы дистанцируются от города, которому обязаны своей фамилией. Причина такой застенчивости лежит на поверхности и, к сожалению, не самого благородного свойства. Бердичев у людей несведущих всегда ассоциировался с захудалой, забытой богом еврейской провинцией.



Между тем, количество только выдающихся писателей, живших в этой забытой провинции не уступает (на душу населения) самым литературным городам России – Одессе и Москве. Здесь в XIX веке родился и вырос Юзеф Коженевский, ставший впоследствии одним из лучших английских стилистов Джозефом Конрадом. Здесь жил и работал «дедушка литературы на идиш» Менделе Мойхер-Сфорим. Большинство персонажей Шолом-Алейхема, да и он сам тоже тесно связаны с этим городом. В Бердичеве родились и выросли Василий Гроссман и Борис Рахманин, а Фридрих Горенштейн тоже жил в Бердичеве, учился с Борисом Рахманином в одном классе, и они даже сидели за одной партой. Когда мой друг детства женился в первый раз, (невеста была москвичкой, потомственной столбовой дворянкой, внучкой министра Временного правительства), взглянуть на жениха хотя бы одним глазом хотели все её знакомые. И не только потому, что он был высок ростом и очень хорош собой, но и потому, что был родом из Бердичева, а большинство московских девиц второй половины ХХ века были уверены, что город с таким названием существует только в анекдотах. На самом деле город чуть ли не древнее Москвы. Верней, не город, а первое поселение на высоком берегу реки с очень редким поэтичным названием «Гнилопять». По одной из версий, его основало племя берендичей, охранявших Киевскую русь. Впоследствии Берендичев трасформировался в Бердичев, получил статус города и в XIX веке благодаря развитию торговли стал вторым в Киевской губернии. Именно тогда в городе стремительно выросло население, в том числе и еврейское, и ни Бог его, ни оно Бога в ту пору не забывало. В Бердичеве довольно мирно, если не считать погромов, уживались представители разных религиозных конфессий. Но уже в ту пору считалось очень престижным прилично владеть русским языком, ставшим в итоге основным языком общения местной интеллигенции, а затем и всего населения.



Католики гордятся не только величественным «Кляштором босых кармелитов» – польским костёлом, возвышающимся над рекой на подступах к городу, но и восстановленной ныне небольшой церковью святой Варвары, где великий Оноре де Бальзак совершил свою известную «ошибку», обвенчавшись в 1826 г. с местной помещицей Эвелиной Ганской.



Православные горожане возвели тут три храма. В двух службы проходят и ныне, а великолепный собор, стоявший в центре на Cоборной площади, снесли, к сожалению, сразу после революции.



Ну и, наконец, многократно, по известным причинам, уменьшившиеся в числе иудеи, имевшие недавно всего одну синагогу, сегодня значительно расширили свои религиозные и светские площади. В городе три синагоги: старая, новая и молельное помещение в обществе «Друзей города Бердичева». Не очень сильно утрируя, можно сказать, что нынче на каждого бердичевского иудея по синагоге, потому что евреев осталось менее 0,5% от всего городского населения (около 400 человек) и понятно, что далеко не все из них верующие. Кстати, о самой старой из синагог. Именно с её крыши легендарный Пархоменко отстреливался (с двух рук ) от погромщиков, защищая спрятавшихся в ней женщин и детей. Этот эпизод мало известен и не вяжется с нынешнеми представлениями о «красных героях», но такова одна из легенд. Я знаю о Бердичеве несколько больше других, поскольку мой отец, историк по профессии, был одним из основателей местного краеведческого музея и написал историю города. Правда, опубликовать свою работу отец не смог. Упор в ней был сделан на революцию, а, по его данным, её в городе делали преимущественно евреи. Никакие ответственные лица с такой трактовкой тогда никак, естественно, согласиться не могли. Отцу даже намекнули, что следует просто изменить фамилии, и дело сдвинется с мёртвой точки. Грешить против исторической правды он, однако, не стал. Зато после смерти отца один из его не очень щепительных учеников, в чьи руки попала рукопись, поменяв фамилии главных городских революционеров, быстро защитил по ней кандидатскую диссертацию. При нынешних властях, вновь поменяв фамилии на подлинные, он, возможно, защитил уже докторскую.



Все эти метаморфозы – отражение быстро меняющейся жизни, в наши дни ориентированной на личную инициативу и привлечение капитала. Приехавшие из Нью-Йорка друзья города Бердичева с помощью городских бизнесменов оживили светскую и религиозную жизнь малочисленной еврейской общины и сумели найти понимание у местных властей. По крайней мере, препятствовать строительству новой синагоги и открытию еврейских школ-интернатов отдельно для мальчиков и девочек, городское начальство не стало. Причём в этих раздельных школах питание исключительно кошерное и потому кухни тоже раздельные – молочная отделена от мясной. Даже на разных этажах. Мне повезло. Я не только своими глазами увидел эти современные школьные кухни и помещения для занятий науками и музыкой, но и побывал в Новой синагоге. Что меня по-настоящему удивило – не миква, бассейн для ритуального омовения верующих разного пола, но – с раздельными раздевалками и в разное время, не компьютерное оборудование, а радушие раввина и его ближайших помощников. Никакого редакционного задания я не получал, мной двигало только любопытство, и представился я просто интересующимся. Поэтому мне сразу настойчиво предложили не кофе и не чай, а возможность подтвердить свой интерес к религии путём немедленного обращения непосредственно к всевышнему. Отказаться было как-то неловко, да и любопытство победило. Пришлось наложить на себя так называемый «тфилин» и произнести вслед за раввином молитву на, увы, непонятном мне языке. Надо признать, что звучание текста завораживало и настраивало на потусторонний лад. Присутствовавшие при моём приобщении к небесам молодые его помощники (раввина, а не всевышнего) тут же поинтересовались, а есть ли у меня, кроме устного заверения, более убедительные доказательства национальной принадлежности, как то: прошёл ли я обряд обрезания при появлении на свет божий?! Пришлось признаться, что отец мой в своё время был столь же далёк от религии, как и я до сего дня, и потому оставил мне максимум того, что подарила природа.

– Не беда, – воскликнул бородатый юноша в чёрной шляпе, окинув меня горящим взором. – Обрезать никогда не поздно. Давайте сейчас. Вам мы это сделаем безболезненно.



Я испуганно глянул на раввина. Он утвердительно кивнул и ободряюще заулыбался. Дюжий синогогальный служка, стоявший за его спиной, деловито двинулся ко мне. Спасло меня то, что я вовремя вспомнил о жене и не согласился на отрез без её одобрения.



К счастью, она находилась в Берлине. Несмотря на то, что мне предложили согласовать вопрос немедленно и бесплатно по телефону, я проявил отцовский характер и не сдался. (Допускаю, что напрасно, другого случая может и не представиться.) Во всяком случае, сомнений в твёрдости намерений Новой синагоги расширять и укреплять свои ряды у меня не осталось. Осталась уверенность, что у моих земляков есть теперь солидная поддержка и перспективы на лучшее будущее. Если, конечно, они найдут дорогу к храму.
avatar
Lubov Krepis
Почётный Бердичевлянин
Почётный Бердичевлянин

Возраст : 63 Женщина
Страна : Германия Район проживания : Садовая 10
Место учёбы, работы. : Школа 2. Школа 13
Дата регистрации : 2008-02-11 Количество сообщений : 2025
Репутация : 1480

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Kim в Пт 28 Авг - 20:57:20





avatar
Kim
Администратор
Администратор

Возраст : 60 Мужчина
Страна : Германия Район проживания : K-libknehta
Дата регистрации : 2008-01-24 Количество сообщений : 4996
Репутация : 3811

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Lubov Krepis в Сб 29 Авг - 21:45:19

Очень интересные сюжеты. Особенно понравился последний, про Верховню/
Я там не бывала, но мой папа сегодня как-раз рассказывал об этом.Он там был на экскурсии. :iuyiuyiuyi:
avatar
Lubov Krepis
Почётный Бердичевлянин
Почётный Бердичевлянин

Возраст : 63 Женщина
Страна : Германия Район проживания : Садовая 10
Место учёбы, работы. : Школа 2. Школа 13
Дата регистрации : 2008-02-11 Количество сообщений : 2025
Репутация : 1480

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Ирина Т. в Вс 30 Авг - 1:38:08

Бердичів назавжди увійшов в історію світової культури як місто, в якому 14 березня 1850 в костьолі св.Варвари відбулось вінчання видатного французького письменника Оноре де Бальзака з графинею Евеліною Ганською. Книга з записом реєстрації шлюбу зберігається в Державному архіві Житомирської області.
З містом пов’язана сім’я Рубінштейнів, що дала світу відомого композитора і музиканта Антона Рубінштейна (1829-94), якого було охрещено в Миколаївській церкві (1831). Бували в місті і польський поет Юліуш Словацький (1800-49), польський письменник Юзеф Ігнаци Крашевський (1812-87), англійський письменник Джозеф Конрад (Юзеф Теодор Конрад Коженьовський), який народився в с.Терехове Бердичівського району (1857-1924).
У квітні 1861 в місто приїжджав відомий російський анатом, хірург і педагог Пирогов (1810-81), який відвідав єврейську лікарню – найкращий медичний заклад Бердичева того часу.
В культурному розвитку міста завжди помітне місце відігравали освітянські заклади. Ця традиція бере початок від відомої кармелітської школи, про яку вже йшлось. В 20-х 19 ст. цю традицію продовжила відома в Україні школа Вольсея. Англієць Вольсей був директором Рішельєвського ліцею в Одесі, потім перебрався до Бердичева, де родина Радзивіллів надала йому будинок з парком під школу і кошти на її утримання. Вихованці школи вивчали 5 мов, математику, фізику, поетику, історію та військову справу. За високий рівень навчання школа отримала статус губернської гімназії. В школі навчався Чайковський Міхал (1804-86) – в майбутньому польський письменник, представник т.з. української школи в польській літературі, автор романтичних повістей з історії України, зокрема “Козацькі повісті”. Серед викладачів був і майбутній український поет, байкар, культурно-освітній діяч, ректор Харківського університету (1841-49) П.П.Гулак-Артемовський (1790-1865), який після навчання в Київській духовній академії(до 1813) з 1814 по 1817 жив у Бердичеві і викладав у школі поетику. Після смерті Вольсея школа припинила існування. Будинок не зберігся.
Зачинателем театрального мистецтва в Бердичеві вважають Антоні Змійовського, директора придворного театру графа Щенського-Потоцького, який після другого поділу Польщі (1772) переїхав до Бердичева. Спочатку театр А.Змійовського давав вистави на постоялому дворі, згодом збудував приміщення театру біля стаєнь, поблизу торговельних рядів (будинок не зберігся). Місто мало ще літній цирк, який згорів у 1880 і загинуло 150 глядачів. 1912 місцевий лікар, підприємець Давид Шеренціс придбав закрите приміщення для ковзання на роликових ковзанах і перебудував його на міський театр, який отримав назву “Експрес”, для здачі його в оренду заїжджим гастролерам. Зараз у ньому діє районний будинок культури. Окрім театру Шеренціса працювали ще кілька кабаре та варיєте. Діяло 4 бібліотеки, читальня, три невеликих приватних кінотеатри. 1912-1914 виходила щоденна газета “Южная молва” .
Найкраще приміщення в місті займала єврейська лікарня. Це був двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму з шістьма колонами на фасаді. Час побудови палацу невідомий, належав князям Радзивіллам. Внутрішні зали були оздоблені різьбою, яка знищена з переходом палацу у власність міської єврейської общини. Вражав колишній танцювальний зал з мармуровими колонами і стінами, який був перетворений на велику лікарняну палату. В лікарні були високі палати, широкі коридори. Тут же розміщувалися аптека, баня, кухня, пральня . Лікарня знаходилась на східній околиці міста у великому саду поблизу лісу. Будинок проіснував до 60-х р. 20 ст., спорохнів і був розібраний. Нині на цьому місці стоїть будинок міськдержадміністрації.
avatar
Ирина Т.
Заслуженный Фотограф
Заслуженный Фотограф

Возраст : 50 Женщина
Страна : Украина Город : Украина, Бердичев
Район проживания : Жила по ул. Мира
Место учёбы, работы. : Ирина
Дата регистрации : 2008-03-11 Количество сообщений : 120
Репутация : 137

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Kim в Вс 6 Сен - 13:39:45


Бердичевские ТАЙНЫ

Публикация: Январь 14, 2009

Леонід Коган (м.Любек, Німеччина)
«Бердичівські таємниці» О.Цедербаума


1870 року у Варшаві вийшла з друку брошура мовою ідиш обсягом 88 сторінок під назвою «Di geheymnise fun Berditshuw» («Бердичівські таємниці»). Її автора, видатного публіциста Олександра Цедербаума (1816-1893), слушно називають піонером єврейської преси в Росії. 1840 р. він переселяється в Одесу, де з вересня 1860 р. видає щотижневик на івриті «Га-Меліц», а з жовтня 1862 р. - також додаток до нього на ідиш «Кол Мевассер».1 На сторінках цих видань, зокрема, висвітлювалося релігійне, економічне і культурне життя єврейських громад. З цією метою у серпні 1869 р. автор та його співробітники протягом двох тижнів відвідують «Єрусалим Волині» - Бердичів. Вони мандрують вулицями міста, заходять у синагоги та молитовні будинки під час богослужіння, учбові заклади і крамниці, знайомляться з документами, спілкуються з простими хасидами і освіченими городянами, щоб дати читачам неупереджену всебічну характеристику однієї з найбільших на той час єврейських громад світу. Матеріалу було настільки багато, що газетний формат виявився недостатнім для його викладу.
У передмові автор називає Бердичів найбільшим торговим центром Південно-Західної Росії і пише про важливість з'ясування причин, що зумовили приплив сюди великої маси людей. Серйозною перешкодою є нестача історичних документів: старовинних рукописів, планів будинків, пінкасів (книг хронік) єврейських релігійних громад. З цього Цедербаум робить висновок, що місто не дуже старе.
В плануванні міста (глава «Положення Бердичева») відмічається його асиметричність. На головній вулиці Старого Міста стоять кам'яниці багатих городян з чисельними конторами і крамницями, на ганках регулярно влаштовуються біржі. Але варто звернути у вузькі стежки, що тягнуться в бік Пісків і Качанівки, і бачиш перед собою зовсім іншу картину. У кожній халупі в умовах жахливої тісноти живе декілька родин. Часто-густо тут спалахуть пожежі, і за кілька годин сотні будиночків згоряють дощенту. Мешканці нехтують елементарними правилами особистої гігієни. Непривабливий вигляд має також квартал, що розташований за греблею. Більше ладу в Новому Місті, де є дуже гарні, затишні будинки з садками.
У главі «Історія Бердичева» автор наводить легенду про походження назви міста, яку йому розповіли старожили: «Років 400 тому сюди прийшов розбійник, якого звали Бердич, і на тому місці, де зараз Старе Місто, створив хутір». Пізніше Бердич побудував монастир для кармелітських монахів і начебто був похований в одній з печер монастиря. Розташовані у печерах могили святих стали місцем масового паломництва. Згодом на території монастиря з'явилися приміщення для прийому богомольців, склади, навколо будувалися крамниці. Таким чином, монастир сприяв економічному розвиткові міста. Повертаючись до Житомира, Цедербаум зустрів на шляху групи жінок-католичок з навколишніх сіл, що йшли пішки до Бердичева на молебень. Великі доходи приносили в минулому ярмарки, особливо Онуфріївський, і кінні базари. Але будівництво шляхів сполучення до Чорного моря і розвиток Одеси, відкриття великого ярмарку в Києві та збідніння місцевих поміщиків спричинили в середині ХІХ ст. економічний занепад Бердичева.
Більшість крамниць було зосереджено на головній вулиці Старого Міста, а також на невеликому ринку в Новому Місті й на початку Житомирської вулиці. «Чоловіки, жінки і дівчата сидять та охороняють товари. Тіснота така, що ледь протиснешся: не від покупців, а від самих торговців, наставлених ящиків і рундуків. Тільки-но з'являється незнайомець - покупець або просто перехожий - починаються сварки. Хлопчики, слуги, домохазяї та дівчата смикають його за полу, перелічують всі свої товари, обіцяють продати за півціни. А коли покупець хоче зайти в крамницю, його майже виривають з дверей, кричать, паплюжать чужі та розхвалюють свої товари, які кращі й дешевші», - так описує Цедербаум у главі «Торгові операції» типову вуличну сценку. Але торгівля зосереджена в руках кількох магнатів, в той час як дрібні крамарі, що змушені залізати в борги, через безрозсудну конкуренцію майже нічого не заробляють і раді отримати хоча б гріш. Більшість з них кінчає банкрутством і поповнює ряди жебраків, що живуть за рахунок громади.
Суттєвим недоліком єврейської громади Бердичева, на думку автора, є її роздробленість на окремі секти прихильників того чи іншого ребе (глава «Дух, що панує в громаді»). Місцеві хасиди віддають перевагу невеликим молитовним
будинкам (клойзам) перед великими синагогами. Вони виявляють повну байдужість до проблем громади. І все ж дух часу робить своє. Молодь таємно вивчає давньоєврейську, російську і німецьку мови, деякі науки.
В брошурі детально розповідається про Старомістну синагогу. З точки зору архітектури вона нічим особливим не вирізняється. Надпис на стіні «5598» свідчить про рік закінчення її будівництва за єврейським літочисленням, що у христянському календарі відповідає 1837-1838 р.р. Зображення знаків зодіаку на куполі і музичних інструментів на західній стіні синагоги є місцевим звичаєм, який суперечить законам юдаїзму. Багато дорікань викликає також відсутніть належного ладу під час літургії. Через те, що синагогу відвідує мало заможних городян, вона зазнає великих збитків. У цій самій главі («Релігійні й благодійні установи») мимохідь згадуються інші 5 синагог і 75 молитовних будинків, які також перебувають у скрутному положенні. Використання однієї великої синагоги замість десятків маленьких потворних молитовень набаго зменшило б витрати громади. Окрема глава присвячується новозбудованій Хоральній синагозі, яка, на відміну від інших, тримається в зразковому стані і має чудовий хор на чолі з кантором. Вартість цієї споруди становила близько 17000 крб., з яких майже половину пожертвував багатій М.І.Гурвиць.
Предметом гордості громади була єврейська лікарня, головний корпус якої розмістився в колишньому палаці князя Радзивілла на Білопольській вулиці. Чудові умови утримання (світлі просторі палати з декораціями, зручні ліжка, чиста білизна, добре харчування), наявність необхідних медикаментів і уважне ставлення медперсоналу сприяли успішному лікуванню і видужанню хворих.
Протилежне враження справила на автора Бердичівська талмуд-тора, що розрахована на 190 учнів. Розміщувалась вона у двоповерховому будинку на вузькій брудній вулиці й мала жалюгідний вигляд. Цей учбовий заклад утримували за рахунок внесків і пожертвувань членів громади, але їх надходило дуже мало. 9 меламедів за допомогою батога і ляпасів утовкмачували священні тексти, які діти мусили механічно зазубрювати. Через відсутніть теплого одягу і чобіт багато дітей кидало навчання.
В брошурі також дається характеристика інших учбових закладів (казенних училищ, суботньої школи, дівочих пансіонів), благодійних і релігійних товариств (вдів і сиріт, з прийому мандрівників, похоронного та ін.), громадських установ (клубу і бібліотеки), критикується занедбаний стан старого і нового єврейських кладовищ. Цедербаум закликає докорінно змінити застарілу систему навчання єврейських дітей і висуває план: «На кожній вулиці, залежно від її заселеності, треба створити одну, дві або три початкові школи («дардаки-хедери»). Здається, на весь Бердичів вистачить
15 державних дардаки-хедерів. Кожна школа повинна прийняти 100 дітей і складатися з двох відділень по 50 учнів ... У школи слід приймати детей не молодше 6 років і розпочинати з вивчення єврейського алфавіту за новітньою методикою ... Далі йдуть
10 шкіл більш високого рівня. В кожній з них повинно бути три класи. Перший класс поділяється на два паралельних: «А» і «Б». В кожний з них треба прийняти 150 дітей. Добре підготовлені учні вивчатимуть тут книгу Брейшис2 з дослівним перекладом [на ідиш - Л.К.] ... тлумачення слів буденної молитви ... загальні першооснови граматики, коротку біблійну історію ... На уроках російської мови учні повинні вільно читати і дещо перекладати, вивчити напам'ять кілька віршів і байок, знати загальні мовні правила і писати під диктовку на дошці. Вивчатимуть також арифметику, краснопис, давньоєврейський, російський, німецький і латинський шрифти.» Аналогічно складена програма для інших класів. Такі школи дали б дітям найнеобхідніше і підготували б їх як до релігійного, так і до світського життя. Найбільш талановиті й старанні випускники шкіл можуть продовжувати навчання в єшиві, ремісничому училищі або єврейській прогімназії, решта піде у найми до ремісників і торгівців. Автор розраховує приблизні річні витрати на кожний учбовий заклад (наймання приміщення, зарплата вчителів, опалення, освітлення тощо) і в середньому на одного учня. Бідні родини звільнятимуться від плати за навчання дітини, а для заможних батьків вона становитиме від 12 (початкові школи) до 20 крб. (школи вищого ступіню) за рік. Керівництво і нагляд за школами має здійснювати комітет, що обирається з представників як релігійних, так і світських кіл. Крім того, на кожній вулиці вибиратиметься комісія з досвічених людей, яка слідкуватиме за порядком і виконанням програми. Автор звертається за підтримкою до місцевих авторитетів: рабина Юзпи, багатіїв М.-Й.Ходоровера, Х.Трахтенберга і М.-І.Гурвиця, інтелектуалів Й.Ліхтенштадта, д-ра Ротенберга та ін. Впровадження нової системи навчання в значній мірі знизило б витрати Бердичівської громади.
Особливе занепокоєння у Цедербаума викликає м'ясна аренда, в якій мають місце зловживання. Для подолання негативних явищ він пропонує реорганізацію управління громадою та нову систему збору податків, показує шляхи зменшення витрат і збільшення доходів. В додатку до брошури представлені у вигляді таблиць чисельність євреїв-ремісників різних фахів, список синагог і молитовних будинків, статистика народжуваності, смертності, шлюбів і розлучень серед євреїв Бердичева у 1861-68 рр.
«Бердичівські таємниці» не мають літературної цінності (мова сильно онімечена, у багатьох випадках речення побудовані стилістично невдало), але містять унікальну інформацію для тих, хто цікавиться історією міста.

* * *

1. Encyclopedia Judaica. - v. 16. - Jerusalem, 1971. - p. 964-965
2. Брейшис - перша книга Мойсеєва (Буття)
avatar
Kim
Администратор
Администратор

Возраст : 60 Мужчина
Страна : Германия Район проживания : K-libknehta
Дата регистрации : 2008-01-24 Количество сообщений : 4996
Репутация : 3811

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Kim в Сб 20 Мар - 20:45:40

Александр Риман
Бердичев - еврейская столица Украины



Город с «пятой графой»

В 1967 году тридцатипятилетний выпускник высших режиссерских курсов Александр Яковлевич Аскольдов закончил съемки фильма «Комиссар» по рассказу Василия (Соломона) Гроссмана «В городе Бердичеве». Высокопоставленным товарищам, решавшим, пускать ли тот или иной фильм в массовый прокат, работа молодого режиссера сразу не понравилась. Накануне полувекового юбилея Октябрьской революции советскому зрителю предлагалась экранизация произведения, слишком живо напоминавшего о существовании полнокровной еврейской жизни на территории советской империи. Жизни, беспощадно растоптанной красноармейскими тачанками и копытами петлюровских кавалеристов. Гроссман (1905-1964) родился в Бердичеве в семье инженера и преподавательницы французского языка и хорошо знал подробности трагедии уездного города Киевской губернии, большинство населения которого говорило на языке идиш:
«Со всех сторон польются пехотные и конные части, по домам забегают пыльные, уставшие люди, добродушные, но способные к убийству хозяйственные мужики в синих шинелях, жадные до обывательских кур, полотенец и сапог. Все знали это, так как город четырнадцать раз переходил из рук в руки, и его занимали петлюровцы, деникинцы, большевики, галичане, поляки, банды Тютюника и Маруси, шальной «ничей» девятый полк. И каждый раз это было, как в предыдущий».
Экранизируя рассказ Гроссмана, написанный в 1934 году, режиссер Аскольдов включил в свой фильм сцену изгнания бердичевских евреев из родного города. Люди в полосатых робах, идущие на неминуемую гибель, могли вызвать совершенно ненужное, по мнению советских киночиновников, сочувствие к евреям. Сочувствие, выглядевшее особенно неуместным на фоне победоносной для Израиля Шестидневной войны... Короче говоря, фильм запретили, и вышел он на экраны только 20 лет спустя, в 1987 году. Тогда же массовому читателю стали доступны скандальные, с точки зрения социалистического реализма, произведения В. Гроссмана «Жизнь и судьба» и «Все течет», а также «Черная книга», которую он составлял и редактировал совместно с Ильей Эренбургом.
В очерке, посвященном судьбе евреев особенно небезразличного Гроссману города, писатель отмечал: «В Бердичеве до войны жило 30 тысяч евреев - половина всего населения города. Хотя в юго-западных областях - бывшей черте оседлости - в большом количестве местечек и городов евреи составляли не меньше 60 процентов общего населения, именно Бердичев считался наиболее еврейским городом Украины. Еще до революции антисемиты и черносотенцы называли его «еврейской столицей».

Город раввинов, портных и коммерсантов

Надо сказать, что «еврейской столицей» Бердичев считали не только «антисемиты и черносотенцы», но и, прежде всего, сами евреи, в том числе такие выдающиеся писатели, как Шолом-Алейхем, Менделе Мойхер-Сфорим, дер Нистер и другие, неоднократно приезжавшие в этот город в поисках персонажей для своих произведений.
...Первое документальное упоминание о «селе Беричиково», которое превратилось позже в город Бердичев, относится к 1546 году, а 1593 годом датируется сообщение о том, что «в новозаселенном местечке Бердичев, в котором имеется всего 140 домов, мельница впервые сдана владельцем в аренду еврею за сто монет в год, а мыто плотинное (таможенный сбор) - по грошу с нагруженного воза». Еврейский историк М. Вишницер, приводя эту цитату в статье «Бердичев» в четвертом томе «Еврейской энциклопедии», отмечает, что «в качестве собственности семьи Тышкевичей Бердичев принадлежал Польше и от середины четырнадцатого века до 1793 года представлял одну из значительнейших польских еврейских общин, часто называвшуюся «Иерусалимом Волынья».
Нам пока ничего не известно о том, как сложилась судьба еврейской общины Бердичева в период погромного 1648 года, однако, вероятнее всего, местные жители иудейского вероисповедания были полностью истреблены бандами Богдана Хмельницкого, подобно евреям находившегося неподалеку местечка Полонное. Там, по свидетельству историка Натана Гановера, казаки вырезали около десяти тысяч «врагов Христовых». Во всяком случае, как отмечает М. Вишницер, «за весь семнадцатый век о еврейском населении Бердичева не сохранилось никаких известий»...
Лишь с начала восемнадцатого века в городе заметна активная деятельность купцов и предпринимателей иудейского вероисповедания. Это отразилось на финансово-экономическом статусе Бердичева. С 1765 года по распоряжению польского короля Станислава Августа в городе стали проводиться ежегодные ярмарки, на которых, благодаря низким таможенным пошлинам, были широко представлены товары из различных стран Европы и Азии. Согласно переписи, проведенной в том же 1765 году, здесь проживало 220 евреев. Еврейские мужчины чаще всего были ремесленниками, торговцами и шинкарями, то есть содержателями мелких питейных заведений. Эти шинкари были главным объектом ненависти антисемитов - из-за того, что «спаивали русский народ».
Выдающийся русский писатель Николай Лесков, однако, отмечал в своей брошюре «Евреи в России» (1893), что «справедливость заставит при этом принять в расчет разность прав и подневольную скученность евреев, при которой иной бы и рад заняться чем иным, но не имеет к тому возможности, ибо в местности, ему дозволенной, есть только один постоянный запрос - на водку».

Рав Леви-Ицхак Бердичевский и его последователи

Как известно, «местности, дозволенные евреям», были очерчены в Российской империи в конце восемнадцатого века, когда после трех разделов Польши в состав России были включены регионы с многочисленным еврейским населением. Бердичев и большая часть Волыни стали частью Российского государства в 1793 году. К тому времени город считался одним из центров хасидского движения в Восточной Европе, во многом благодаря выдающемуся еврейскому философу и праведнику (цадику), раву Леви Ицхаку бен-Меиру (Леви Ицхаку Бердичевскому), который был городским раввином с 1785 года до самой смерти в 1810-м. В философском наследии рава Леви Ицхака был особенно ярко выражен один из основных принципов хасидизма - любовь к ближнему. Он придерживался этого правила и в повседневной жизни, о чем мы узнаем из хасидской легенды:
«Однажды, после утренней молитвы, рав Леви Ицхак обратился к уважаемому в городе человеку с просьбой помочь ему в сборе пожертвований для местных бедняков. Тот в это время был занят ежедневным чтением «Теилим» («Псалмов Давида») и жестом попросил рава Леви Ицхака подождать. «У Вс-вышнего есть много ангелов служения, которые читают для него «Теилим» и другие славословия, - заметил рабби Ицхак, - и он может подождать, если ты вдруг прервешь чтение своих молитв. А наши нищие и голодные не могут ждать ни минуты».
Деятельность рава Леви Ицхака и его единомышленников вызывала резкое неприятие последователей «просветительских» идей берлинского еврея Моше Мендельсона, основоположника движения «Хаскала». Среди российских сторонников этого движения были разные люди - и блестящие знатоки еврейской традиции с безупречными моральными качествами, и сомнительные «интересанты», стремящиеся удовлетворить личные амбиции и устранить неудобных конкурентов. К первым принадлежал писатель и педагог Ицхак Бер Левинзон, работавший в Бердичеве в 1820-1823 годах. Еврейский историк Израиль (Сергей) Цинберг в статье «Исаак Бер Левинзон и его время» писал, что этот просветитель считал «долгом своей совести защищать еврейскую религию от всяких нападок». Когда в 1833 году некий крещеный еврей из Витебска, «убедившись в истинах христианства и желая просветить своих собратьев, написал сочинение «Путь к познанию истинной веры», Левинзон «не задумался открыто выступить против этой книги, изобличая автора… в невежестве, клевете и злонамеренном искажении фактов».

Иосиф Гальперин – коммерсант и филантроп

Ситуация изменилась после смерти Левинзона в 1860 году, когда среди бердичевских «просвещенцев» возобладали экстремистские тенденции. Объектом травли, организованной ими в городе, стал коммерсант и филантроп Иосиф Гальперин. «Я не видел другого еврея, - писал бердичевский городничий С.С. Громека, - который любил бы более своих единоверцев и принимал бы более участия в их общественных интересах и нуждах. Во время холеры, пожаров и других народных бедствий дом его всегда окружен несчастными, из которых ни один не уходит без помощи. Первым вкладчиком для основания какого-либо благотворительного дела для общих нужд города был Иосиф Гальперин».
Признавая важность всестороннего образования для еврейской молодежи, Гальперин не скрывал своей симпатии к хасидскому движению и порицал «просвещенцев», публично нарушавших национальные традиции. Обозленные «друзья прогресса» начали против Гальперина войну на уничтожение. Им удалось подорвать доверие ведущих финансистов Европы к известнейшему торговому дому «Гальперин и сыновья». После серии судебных исков Иосиф Гальперин оказался в тюрьме. Там он и умер, отказавшись перед смертью от «милости» своих врагов, обещавших помочь ему выйти на свободу.
Деятельность «просвещенцев» в Бердичеве привела к тому, что в середине девятнадцатого века город покинули многие состоятельные купцы и предприниматели, а система общего и профессионального образования для детей и взрослых на долгие годы осталась без нормального финансирования. По данным переписи 1897 года, более 90 процентов еврейских детей в Бердичеве не посещали общеобразовательную школу, и лишь система традиционных хедеров предоставляла возможность мальчикам и девочкам из многодетных бердичевских семей изучать духовное наследие своего народа. Лишь в самом конце девятнадцатого и в начале двадцатого века положение в сфере образования и социальной поддержки неимущих начало улучшаться. Открылись еврейский приют для сирот, общинные больницы, школы, женское профессиональное училище.
«Статистика знает все…»
Иногда сухая статистическая сводка дает лучшее представление о национальном и социальном лице того или иного города, чем яркое художественное повествование. В особенности, если речь идет об отрывке из «Большой Энциклопедии», изданной в начале двадцатого века в Санкт-Петербурге под редакцией С. Южакова и профессора истории П. Милюкова, будущего создателя конституционно-демократической партии (кадеты) и министра Временного правительства. Из информации о Бердичеве следует, что население по переписи 1897 г. составляло 53728 чел., но «быстро возрастало». На 1 января 1899 г. из 62283 человек евреев было 50460; имелось 7 синагог и 62 еврейских молельных дома против десяти православных церквей и костелов. Как пишет автор очерка, количество начальных еврейских школ – хедеров - было в городе столь велико, что даже «не регистрировалось».
Из этого скромного замечания можно сделать следующий вывод: каждый ребенок, даже из самой бедной еврейской семьи, получал базовое образование, включавшее изучение иврита, комментированного текста Торы и истории нашего народа. Наиболее талантливые дети могли продолжить свое образование, постигая уникальное по своей масштабности и значимости достижение еврейской философской мысли – Талмуд. Современные ученые и педагоги разных национальностей неопровержимо доказали, что изучение Талмуда («Устной Торы») не только позволяет получить огромный объем познаний в различных сферах жизни, но и развивает у учеников творческое или, как сейчас нередко говорят, комбинаторное мышление. Поэтому неслучайно выпускники хедеров часто становились впоследствии выдающимися математиками, конструкторами, лингвистами, кинорежиссерами и бизнесменами. Другими словами, они преуспевали в тех сферах деятельности, которые требуют комплексного подхода к решению сложных проблем и умения находить правильный выход из нестандартных ситуаций. Но, к сожалению, немало молодых евреев использовали свои таланты, в частности, организационные, во вред своему народу.
В огне большевистской революции
После октябрьского переворота 1917 года Бердичев наводнили активисты коммунистической Евсекции, которые арестовали сионистов и разоружили отряд еврейской самообороны накануне петлюровских погромов в начале 1919-го. Когда же петлюровцев разгромили, а затем, в июне 1920 года, изгнали из Бердичева польские войска, на жителей города обрушился новый погром - большевистский. Гражданская война и красный террор привели к тому, что, согласно переписи 1926 года, в Бердичеве проживало лишь чуть больше тридцати тысяч евреев - на двадцать тысяч меньше, чем в 1899 году.
Однако и в 1926 году более 90 процентов евреев Бердичева объявили своим родным языком идиш. Власти не могли с этим не считаться и решили активно использовать этот язык для коммунистического перевоспитания «отсталых» евреев из бывшей черты оседлости. Но сопротивление политике Евсекции на Волыни было велико, и даже московская еврейская газета «Эмес» («Правда») вынуждена была признать, что рабочие Житомирской губернии отказываются приходить на занятия в субботу, из-за чего весь учебный процесс в еврейских рабочих школах оказался на грани срыва.
Пытаясь завоевать симпатии еврейского населения, советская власть поначалу всячески демонстрировала принцип равноправия различных народов и языков, на которых они говорили. До середины 1930-х годов в городе действовало несколько еврейских школ, выходила газета «Дер арбейтер» («Рабочий») с периодичностью 10 номеров в месяц. В 1924 году в Бердичеве был создан первый на Украине суд, где делопроизводство велось на языке идиш. Однако накануне Второй мировой войны и, в особенности, после заключения пакта Молотова-Риббентропа, еврейская культурно-просветительская деятельность в городе была сведена практически к нулю. Единственным очагом национально-религиозной жизни евреев Бердичева в предвоенные годы была подпольная иешива хасидов ХАБАДа под руководством молодого раввина Э. Пинского (1914-1942).
Гибель еврейской Атлантиды
В первые дни гитлеровского вторжения в СССР почти все молодые мужчины из Бердичева были мобилизованы на фронт. 7 июля ворвавшиеся в город немецкие войска застали там, в основном, стариков, женщин и детей. Почти все они, числом около двадцати тысяч, были уничтожены уже к октябрю 1941 года, причем большинство из них - 12 тысяч - погибло в течение одного дня, 15 сентября. По словам очевидцев, «ямы были полны крови, глинистая почва не впитывала ее, кровь выступала за края, огромными лужами стояла на земле... Раненые, падая в яму, гибли не от выстрелов, а захлебываясь, тонули в крови, наполнявшей ямы. Все пять ям были полны до краев - пришлось навалить поверх холмы земли, чтобы прикрыть тела... Трижды за короткое время земля над могилами раскрывалась, вздымаемая изнутри... трижды немцы сгоняли крестьян, заставляли их наваливать новые холмы над огромными могилами».
Писатель В. Гроссман включил в свой роман «Жизнь и судьба» сцены последних недель существования Бердичевского гетто, используя в качестве художественного приема письма пожилой еврейской женщины к своему сыну, живущему «на большой земле». Нетрудно догадаться, что писатель наделил эту женщину – учительницу французского языка - чертами своей покойной матери. Гроссман удивительно точно воспроизводит психологическую атмосферу в этом жутком человеческом зоопарке за колючей проволокой, обитатели которого всячески пытаются убедить себя в том, что им удастся избежать смерти. И сегодня мы можем извлечь из этого описания важные уроки для себя: еврейский интеллект, лишенный реальной национально-исторической почвы и воли к сопротивлению, еврейский гений, уповающий на милосердие «цивилизованных народов», обречен на вымирание. Вот как пишет об этом В. Гроссман устами мудрой учительницы:
«Я задаю Юре уроки французского языка, огорчаюсь его неправильному произношению. И тут же немцы, врываясь в гетто, грабят людей, часовые, развлекаясь, стреляют из-за проволоки в детей, и все новые люди подтверждают, что наша судьба может решиться в любой день. Вот так оно происходит – а люди продолжают жить. У нас тут даже недавно была свадьба. Слухи рождаются десятками. То, задыхаясь от радости, сосед сообщает, что наши войска перешли в наступление и немцы бегут. То вдруг рождается слух, что советское правительство и Черчилль предъявили немцам ультиматум, и Гитлер приказал не убивать евреев. То сообщают, что евреев будут обменивать на немецких военнопленных.
Оказывается, нигде нет столько надежд, как в гетто. Мир полон событий, и все события, смысл их, причина, всегда одни – спасение евреев. Какое богатство надежды! А источник этих надежд один – жизненный инстинкт, без всякой логики сопротивляющийся страшной необходимости погибнуть нам всем без следа. И вот я смотрю и не верю: неужели все мы – приговоренные, ждущие казни?»
Эти злободневные строки выглядели еще более актуальными, когда около полугода назад их произнесла актриса в новом моноспектакле на темы произведений В. Гроссмана, транслировавшемся по российскому спутниковому телеканалу. И израильтяне снова вынуждены задаваться все тем же вопросом: кто мы – приговоренные, ждущие казни, или граждане независимого государства, способного сопротивляться кровожадному врагу? Если мы не сделаем выводов из недавнего прошлого, может оказаться, что трагический опыт беззащитных европейских евреев нас ничему не научил. Очень хотелось бы верить, что это не так…

Опубликовано в газете «Трибуна», Тель-Авив, 17.12.2002




--------------------------------------------------------------------------------
avatar
Kim
Администратор
Администратор

Возраст : 60 Мужчина
Страна : Германия Район проживания : K-libknehta
Дата регистрации : 2008-01-24 Количество сообщений : 4996
Репутация : 3811

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Lubov Krepis в Сб 27 Ноя - 19:19:37

Из сайта Бердичев деловой

Бердичев - городок небольшой, но чрезвычайно обаятельный и самобытный. С ним связано множество историй - от анекдотических до любовных. Увы, он из тех, о которых многие слышали, но мало кто их посещал. И напрасно!
У Бердичева множество достоинств. В том числе и весьма неожиданных. "В число естественных богатств города входит природный ум жителей. Он великими своими успехами, принесет пользу немалую..." - еще 200 лет назад проницательно отметил заезжий чиновник из Санкт-Петербурга. И как в воду глядел - в 1801 году Сенат провозгласил Бердичев одним из коммерческих центров Европы. Знаменитые Бердичевские ярмарки, проводившиеся несколько раз в год, собирали сотни коммерсантов разных национальностей. И недаром: самая знаменитая из них – Онуфриевская, длившаяся шесть недель, по товарообороту была равна Лейпцигской, пишет журнал "Добрые советы".

Однако еще больший доход приносила городу контрабанда! В XIX веке именно Бердичев (а вовсе не Одесса) считался некоронованным "королем" этого преступного промысла на территории Восточной Европы.

В 1867 году полиция обнаружила под городом грандиозную систему из 130 подземных ходов и 78 тайных складов. Тем не менее, на процветании контрабандных промыслов сие прискорбное открытие практически не отразилось.

Может, именно поэтому городок привлекал коммерсантов всех мастей? Интересный факт: лионский француз мсье Шодуар, осевший в Бердичеве в середине XIX века, через пять лет обзавелся восьмимиллионным состоянием.

Жители Бердичева гордились своим городком. А вот парижанина Бальзака он ужаснул: "Эти халупы были так перекошены, словно танцевали польку".

Штетл Бердичев

Коммерческому таланту здешних жителей удивляться не приходится. В XIX веке город имел репутацию штетла (еврейского местечка). Город почти поголовно говорил на идиш, небольшой процент украинского и польского населения дела не менял.

Нынешний центр Бердичева тогда звался Новым городом и был весьма цивилизован: здесь горделиво располагались импозантные особняки промышленников, купцов и интеллигенции, соседствовали Хоральная синагога и театр, коммерческое училище и несколько гимназий. Два польских костела - Св. Варвары и Мариинский - тоже были Новоградскими.

А за рекой возвышались православные храмы. Очаровательный топоним "та сторона реки" (то есть место обитания неевреев) жив и до сей поры. Существовал и Старый город - оплот хасидизма с религиозными школами-хедерами и множеством небольших синагог. Здесь обитал "дедушка" литературы на идиш Мендель Мойхер Сфорим, эту часть Бердичева обожал Шолом Алейхем. Увы, фашистскую оккупацию пережило лишь 20% населения...

Сегодня в городе две действующие синагоги - Центральная и Хабад-Любавич. А могила святого бердичевского цадика Леви Ицхака бен Меира - место паломничества хасидов со всего мира.

Почти крепость

Монастырь ордена Босых кармелитов всегда многолюден и очень похож на крепость. Когда-то он был родовым замком польских шляхтичей Тышкевичей, подаренным впоследствии монахам в честь счастливого освобождения воеводы Януша из татарского плена.

Однако потомки воеводы с отцовской волей не согласились. В 1684-м шляхта даже атаковала монастырь и силой вернула свое "дворянское гнездо". Власти вступились за обиженных монахов, а те, наученные горьким опытом, поспешили укрепить обитель.

В архитектурном ансамбле монастыря доминирует барочный Мариинский храм, он просто великолепен! А с крепостных стен открывается дивный вид на заречные дали.

До 1941 года в монастыре хранилась чудотворная икона Бердичевской Богородицы. В 1721 году образ короновал римский папа Бенедикт XIV, в 1854-м - папа Пий IX.

Летом 1941 года в монастыре возник пожар. Говорят, в его огне и сгорела чудотворная икона. Сегодня в Мариинском костеле хранится лишь копия святыни.

Бердичевская love story

"Меня восхищает удивительная чуткость вашей души, ведь благодаря ей вы разгадали душу женщины", - строки этого письма, отправленного Эвелиной Ганьской господину де Бальзаку, положили начало их долгой и трудной любви. Целый год пани Эвелина сохраняла инкогнито.

А восхищенный Бальзак писал ей: "Я, еще не зная вас, уже люблю..." Они встретятся в Невшателе, и эта встреча не разочарует их. В сентябре 1847 года писатель решится впервые приехать в Украину.

А три года спустя именно в Бердичеве он почувствует себя абсолютно счастливым: 14 марта 1850 года в костеле Святой Варвары пани Эвелина стала госпожой Бальзак.

Свадьба была очень скромной, после церемонии молодожены тут же уехали в Париж.

А жители Бердичева до сих пор гордятся: фасад костела украшает нарядная мемориальная доска, исправно фотографируемая туристами. Сфотографируйте и вы, побродите заснеженными переулками, слушая тишину и любуясь старыми еврейскими домиками - они и сегодня придают городу неповторимый самобытный колорит.
avatar
Lubov Krepis
Почётный Бердичевлянин
Почётный Бердичевлянин

Возраст : 63 Женщина
Страна : Германия Район проживания : Садовая 10
Место учёбы, работы. : Школа 2. Школа 13
Дата регистрации : 2008-02-11 Количество сообщений : 2025
Репутация : 1480

Посмотреть профиль

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: Бердичев. "Волынский Иерусалим"

Сообщение автор Спонсируемый контент


Спонсируемый контент


Вернуться к началу Перейти вниз

Предыдущая тема Следующая тема Вернуться к началу


 
Права доступа к этому форуму:
Вы не можете отвечать на сообщения